Розділ 6

Едем

- …тож лікарі б’ють на сполох. За останні п’ять років було зареєстровано на 40% більше дітей з надздібностями, ніж за минулі роки. Лише у Кірін за останній рік було зареєстровано дванадцять дітей-нова. Прийнято вважати, здібності – це привілей родин, що є членами О-Груп та Рінкю. Поточну ситуацію з точки зору науки нам пояснить відомий генетик…

- М-деее… - Ріка з цікавістю дивилась в екран, - думаєш, це дійсно нова гілка еволюції? Не тільки кайдани та дощі тепер матимуть здібності?

- Маячня, - пробурмотіла Фіне, - свої здібності Нілет та Орай отримали ще за часів столітньої війни. Кажуть, Світове древо, яке дало життя нашому Дощовому древу, обдарувало праотців. І лише ті, хто народжений у союзі або ж Орай, або ж Нілет, можуть успадкувати силу роду.

- Легенди легендами, але ж зараз народжуються такі діти у звичайних родинах. Думаєш, Світове древо все ще існує десь за межами нашого світу і наділяє силами гідних?

- Звучить як сюжет для роману, - усміхнулась Фіне, - але все набагато прозаїчніше. Орай та Нілет століттями ретельно обирали собі партнерів,  а потім – партнерів своїм дітям, а потім онукам, правнукам. Ці два могутні роди поглинули майже всі родини, в яких бачили потенціал для розвитку здібностей. Що в Орай, що в Нілет, є головна та побічні гілки. Сила та влада розподіляється відповідно до кількості нащадків із сильними здібностями, коротше кажучи, чим більше тих, кого кличуть дощами та кайданами. Членів цих родів більше, ніж ти можеш уявити. Сотні. Іноді, навіть діди не знають, як виглядають їх правнуки, не знають, скільки у них племінників та племінниць. І якщо у головній гілці родини все було суворо по законам роду, то у побічних гілках все простіше. Народився без здібності – до тебе немає нікому діла, радій, що взагалі дали право носити родове прізвище. Коли до тебе немає нікому діла – ніхто не контролює, чим ти займаєшся. Ходиш по клубах, вживаєш, або ж… зраджуєш.

- Ти зараз натякаєш, що?..

- Ага, - кивнула руда, - всі ці діти – від членів родини Орай або ж Нілет. Побічної гілки, можливо, навіть хтось із головної.

- Але чому тоді жодна з цих жінок про це не заявила?

- Ми говоримо про конгломерати. Ти собі навіть уявити не можеш, про які гроші може йти мова. Там лише адвокатів цілий офіс на 12 поверхів. І це я тільки про Орай. Ніхто проти них не піде. Можливо, хтось одразу ж підписав мирову. Матері брали гроші. Або ж їм погрожували. Або ж… вони навіть не знають, хто батько. Варіантів безліч.

- А ти… багато про це знаєш.

- Ну, це ж не таємна інформація, - знизала плечами Фіне, - тим більше, колись, у мене був товариш, який працював на Орай. Він багато чого розповідав. І про походеньки молодших синів, і про втечі старших доньок, всяке…

- Ааааа… - протягнула Ріка, - он воно як. У тебе і такі друзі є…

- Ми вже давно не спілкуємось, - Фіне повернулась до миття чашок.

Ріка дивилась на неї крізь листя великого вазону. Вони познайомились ще у коледжі, навчались на одному факультеті. Фіне завжди була у центрі уваги, але по-справжньому ні з ким і ніколи не зближувалась. Щойно завершувались пари, вона прощалась з одногрупниками і зникала. Лиш опинившись за межами коледжу, посмішка з її обличчя миттєво сповзала, а в очах з’являвся такий холод, що ставало моторошно. Ріка побачила це лише один раз і мигцем. Побачивши, що вона на неї дивиться, Фіне швидко сіла в авто.

Після випускного, Фіне зникла. Хтось казав, що поїхала навчатися за кордон чи то в Ашікайсе, чи то в Вельнес. Ріка навіть не здивувалась. Руда завжди була найкращою займала перше місце в рейтингу і ніколи нікому не поступалась аж до випускного. На неї явно очікувало блискуче майбутнє. Однозначно, вона очолить якусь фірму чи, щонайменше, отримає керівну посаду, стане держслужбовцем. Та більше про Фіне ніхто нічого не знав. Поступово, її образ розчинився у свідомості Ріки. Вона не згадувала про талановиту однокурсницю, аж доки півтори роки тому випадково не натрапила на неї на вулиці.

Спочатку, з нею було важко. Вона була зовсім іншою, не такою, якою Ріка її пам’ятала. Тоді вона вперше подумала про те, що вона взагалі знає про цю дівчину.  Чи знала вона хоч щось? І чи було це правдою? Навіть півтора роки потому, Фіне лишалась загадкою для неї. Вона майже ніколи не говорила про своє минуле. Про людей, з якими була близька або дружила. Навіть про сім’ю мало що розповідала. Та тішило вже і те, що вона почала посміхатися. А зараз у неї навіть з’явилися справжні, не налаштовані емоції. І причиною тому став незнайомець з кольоровими очима.

В залі вже не було людей. Сьогодні зміну мала закривати Ріка. Весь день вона спостерігала, як Фіне час від часу скоса дивилась на вхідні двері. І хоч сьогодні це було вже не так відверто, як раніше, було зрозуміло, що вона чекає на нього.

- Хей, Фіне, - Ріка зайшла за прилавок, - у тебе ж завтра вихідний?

- Угу, - кивнула руда.

- Тоді, ходімо сьогодні в Едем? Ми там вічність не були!

- Навіть не знаю, - засумнівалась Фіне, - ви ж з Адріаном планували повечеряти і взагалі, я…

- Ну будь ласочка! – Ріка схопила її за руки, - ми так давно не розважались разом! Будь ласка, будь ласка, будь ласка! Я ж Адріаном так не потанцюю, як з тобою! І коктельчика не випити з ним так, як з тобою!