Розділ 5

Таврований

Вона збрехала. Сусіди в цей час навіть носа з дому б не показали, тим більше в дощ. Та і немає їм до неї діла. Вона прикрила його, аби самій не бачити крові. Вистачало вже і того, що вона відчувала цей стійкий запах. Але ватро було їй торкнутися Юна, запах крові змішався із ароматом сигарет. Стало легше. Вони піднялись на третій поверх, вона відкрила квартиру.

- Ванна… - вона штовхнула двері ногою, заводячи туди чоловіка, - зараз аптечку принесу.

- Дякую… - видихнув О Юн, - далі… я сам. Рана не серйозна…

- Я допоможу.

- Ні, - похитав головою Юн, - я сам.

- Тоді… не заважатиму.

Фіне пішла на кухню і довго мила руки. Всередині все переверталось. Страх, що сковував її тіло, на цей раз швидко відступав. Його витісняло хвилювання за О Юна. Вона багато чого хотіла спитати. Хто його поранив? Де він так постраждав? Що взагалі сталось? І… чому він прийшов до неї?

- Так… заспокойся, - зітхнула Фіне, - вгамуйся для початку.

Вона підійшла до дверей ванної та обережно постукала.

- О Юн? Все гаразд?

Відповіді не було.

- О Юн? – наполегливіше постукала Фіне, - ви в нормі? Я заходжу!

Вона штовхнула двері. О Юн сидів на підлозі. Його заляпані кров’ю піджак та сорочка були скинуті в стороні. Рана під ребрами виглядала серйозною, але він зупинив кров і намагався забинтувати. Та судячи з усього, втратив свідомість перш ніж закінчив. У руках він тримав краєчок бинта. Фіне перевірила його дихання. Спав. Значить, просто відключився. Від втоми, болю чи від крововтрати, не важливо.

Перев’язуючи його поранення, Фіне відмітила, що у О Юна була вельми рельєфна мускулатура, декілька татуювань. Темний цербер на ребрах, лоза у колючках на лівій руці від плеча до пальців, чорна спіральна печать на грудях під правою ключицею. На його тілі було багато шрамів. Старі, нові. Відмітини на його тілі, кожна розповідала історію. І Фіне страх як хотіла почути кожну з них. Але найбільше виділявся саме шрам на обличчі, який розсікав брову, око та закінчувався на щоці. Такі шрами не з’являються випадково. Такі шрами лишають навмисно, як нагадування. Це як печать, тавро. Фіне це знала. Вона торкнулась щоки чоловіка. Той відреагував.

- О Юн, потрібно переміститися, я допоможу, - тихо сказала дівчина, - дозвольте…

О Юн майже не розумів, що відбувається, у напівнепритомному стані він піднявся, спираючись на плече Фіне. Вона допомогла йому дійти до кімнати та вклала його на ліжко, накривши ковдрою. Трохи посидівши на краю ліжка і переконавшись, що він спить, вона піднялась. Проходячи повз дзеркала, вона лише зараз помітила, що її сорочка також трохи забризкана. Знявши її, вона повернулась до ванної кімнати і підняла з підлоги речі О Юна. Сорочка наскрізь була мокра від дощу та крові. Глибоко вдихнувши, вона відкрила кран. «Гарячою не можна…» - подумала вона.

Виправши найбільші плями, вона закинула речі у пральну машинку і увімкнула. Чомусь зараз, змиваючи червоні патьоки у раковині, розум її був чистим та ясним. Не було жодної зайвої думки. Лише механічні дії. Кров з одягу простіше випрати холодною водою, у гарячій вона звертається і ще більше в’їдається у тканину. Прибрать за собою, позбутися слідів. Дати пораненому відпочити. Зараз дихання її було рівним і спокійним, а в голові – повний штиль. Ні краплі страху.

Фіне подивилась на свої руки. Потім підвела погляд на своє відображення у дзеркалі. Коли це все почалось? Коли вона почала впадати в істерику, лиш побачивши краплю крові? І чому зараз… стало так байдуже?.. Вона і справді так сильно перелякалась за його життя, що страх крові просто розчинився у цих почуттях?..

***

Юн насилу розплющив очі. Він не одразу зрозумів, де знаходиться. Кімната, ліжко, вид з вікна. Все було йому не знайоме. Тіло було важким. Але рана акуратно перев’язана. Його турботливо вкрили ковдрою. Подушка була мокрою, певно, вночі його лихоманило. На лобі все ще лежав прохолодний рушник. Повернувшись на інший бік, він побачив її.

Вона сиділа на підлозі, опустивши голову на руки з краю ліжка. Її руде волосся розметалось, впавши на щоки. Обличчя її було таким спокійним і милим, що йому захотілось її торкнутися. Він хотів дивитися на неї ще. Світла шкіра, три маленькі родимки під правим оком, що складали невеличкий трикутник, багряні пасма, що були схожі на захід сонця у літню пору. Вона знаходилась так близько, що можна було торкнутися. Але водночас виглядала такою недосяжно, наче між ними був цілий вимір.

Обережно, аби не збудити її, він спробував сісти на ліжку, але рука зісковзнула з простирадла. Один звук і Фіне різко, наче досвідчений солдат, підскочила. В очах ані натяку на сон. Юн помітив, що все тіло її миттєво напружилось, наче у кішки, що вже готова до стрибка. Не у кожного з його хлопців побачиш таку реакцію.

- Я… довго спав? – запитав він.

Фіне кинула швидкий погляд на годинник.

- Чотири години, - відповіла вона, - як ви себе почуваєте?

- Бувало й гірше, - на бік усміхнувся О Юн, - я в нормі.

Фіне безцеремонно потягнулась до нього і підняла ковдру.

- Хм… кровотечі немає… це вже добре! Ой… - вона підняла очі і зрозуміла, що його обличчя буквально в сантиметрі від її, - вибачте.