Розділ 3

Справи сімейні

- Не наближайся!

- Іан, це ж я! Ти в безпеці!

- Я сказав… не наближайся!!!

- Але я!..

- Ти чудовисько!!! Монстр!

- Іан!!!

- НЕ ТОРКАЙСЯ!!! ДОПОМОЖІТЬ!!!

Удар по руках. Бризки крові. Його погляд… такий… болючий. Крові так багато… її завжди було так багато? На її руках… стільки крові?..

- Страшно… боляче… рятуйте… хто-небудь… врятуйте мене!!!

***

Фіне різко сіла на ліжку. Обливаючись холодним потом, вона намагалась відновити рівне дихання. Знову кошмари. Вони не турбували її останні три тижні. Але знову повернулися, варто було незнайомцю із гетерохромією перестати з’являтися у кав’ярні. Щоправда, Фіне вперто проводжувала заперечувати зв’язок між ними. 

Дощ рясно поливав вулиці. Вона довго стояла біля вікна, роздивлялась проїжджаючі повз авто, дивилась на людей, що поспішали втекти з вулиці, ховаючись під кольоровими парасольками. Аме сама по собі вважалась державою дощів. Похмуре небо, вологе повітря, соковиті зелені сади, яскраві квіти, що цвіли лише під дощем. Кірін, дощове місто, було по-своєму особливим. На рік тут припадало найбільше опадів ніж у всій Аме. Колись, Фіне вміла бачити цю неймовірну, виняткову красу…

Сьогодні на зміну вона запізнилась. Ріка скоса спостерігала за нею, вперше за довгий час не нав’язувалась, не лізла обійматися. Вона лише піднімала погляд кожного разу, коли Фіне підскакувала з місця, почувши дзвоник на дверях. Як зараз…

- Вітаємо у Мей-Мей, - визирнула Ріка із-за прилавку, - о, вітаю. Фіне, тут до тебе!

- А?! – руда мало не вилетіла з підсобного приміщення, - ааа…

- Пані Ісабела прийшла, - хитро всміхнулась Ріка.

- Привіт, Іса, - зітхнула Фіне, - ти тут у справах?

- Так. Офіс, у якому підписували контракт, тут неподалік. Подумала, що давно вже не бачила свою молодшеньку, - посміхнулась жінка, - кавою пригостиш?

Ісабелі нещодавно виповнилось тридцять шість років, проте, з Фіне вони виглядали однолітками. Різні і водночас такі схожі, одразу було зрозуміло, що вони сестри. Її волосся горіхового кольору з червоними пасмами було зібране у тугий пучок, рубінові очі дивилися впевнено і оцінююче. Розкішний діловий костюм видавав у ній людину успішну та серйозну. Але поряд із Фіне погляд її ставав помітно м’якшим та ніжним.

- Як справи вдома? – запитала Фіне, коли вони сіли за столик у самому кутку залу.

- Нічого не змінилось, сестри-трудоголічки, батько самодур, - знизала плечами Ісабела.

- Він все так же не чує нікого окрім себе?

- Ага… правда, роботи зараз вистачає, тож ми не часто бачимось, що не може не радувати. Коли ти пішла, стало набагато важче, знаєш…

- Знаю, але якщо ти тут для того, аби знову просити мене повернутись…

- Ні-ні, - відмахнулась Іса, - я ж обіцяла, більше не проситиму. Я тут лише тому, що скучила. Ну… і ще хотіла запитати…

- Я слухаю.

- Скоро річниця смерті Алекса, - тихо промовила Іса, дивлячись у свою чашку, - ми з Брідж та Лією хочемо навідатись до могили. Ти приїдеш?

- Так, але після вас. Не хочу пересікатися з батьком.

- Я так і подумала, - зітхнула Ісабела, - ну, що ж, я не примушуватиму. Та є ще дещо, стосовно я б хотіла почути думку. Мама.

- А що з нею?

- Лікар каже, що її стан значно покращився. Тепер її можна забирати на вихідні додому. Вона все ще не впізнає нас, але зривів вже давно не було, вона стабільна. Я подумала, що ми могли б взяти її із собою. Що думаєш? Для неї це могло б бути корисним.

- Не думаю, - похитала головою Фіне, - якщо рецидив не станеться на могилі, зустріч з батьком може його спровокувати.

- Хмм… можливо, ти і права. Але не хочеться тримати її у вакуумі. Вона і так майже не покидає клініку.

- Я розумію, що ти хвилюєшся, - Фіне відвела погляд, - та мені здається, що ще зарано. Їй тільки стало краще. Можливо, аби закріпити цей результат, її достатньо поки на короткий час забирати додому. Може, почнемо з того, що дамо їй час хоч когось із нас впізнати?

- Тоді так і зробимо, - сумно посміхнулась Іса, відпивши кави, - а що ти? Як в тебе справи?

- Стабільно, - знизала плечами Фіне, - працюю, прогулююсь на свіжому повітрі. Книжечки читаю. Проводжу час з друзями. Так же, Ріка?

Вона обернулась на дівчину.

- Нууу… - протягнула та, - час з друзями ти дійсно проводиш. Просто тебе перед цим треба годинами вмовляти, щоб ти склала нам компанію з Адріаном.

- Ріка, - руда стисла губи.

- Ой, та буде тобі! Це ж правда. Хіба я вигадала?

- Так, все, заціпся, - прикрила очі долонею Фіне, - все в мене добре, Іса. Повторюсь – стабільно!