Розділ 2

Кава

- Фінеее! – Ріко штовхнула її в плече, - Земля викликає Фіне!

- А?.. Пробач, відволіклась, - Фіне поспіхом вимкнула воду, яка вже виливалась з вази.

- Ти така від початку зміни, - буркнула Ріко, - ти впевнена, що все добре? Я ж казала, що сьогодні можеш взяти вихідний, я б сама впоралась. Сьогодні кав’ярня закривається раніше, тобі не обов’язково було!..

- Я в нормі, правда, - відповіла Фіне, - піду віднесу замовлення.

Вона збрехала. Із самого ранку все було не так! Встала вона раніше будильника. Довго не могла зрозуміти, що не так. Потім, в душі, звична температура води опекла їй шкіру, вона вперше відчувалась зовсім інакше і довелось робити холодніше. Волосся просто підібрала у хвіст, навіть не глянувши у дзеркало. До книжки навіть не доторкнулась, а кава здалась на смак зовсім не такою, як завжди. Походивши по квартирі туди-сюди, вона вперше широко розкрила всі штори і пару хвилин розглядала вид з вікна зали. На роботу вийшла на півтори години раніше. Подумки, вона без кінця сварила себе за вчорашній ступор, за те, що не подякувала як слід. Та і взагалі. Серйозно?! Така ситуація примусила її розгубитися? Це навіть смішно…

На зміні вона була розсіяна. Плутала замовлення, не помічала клієнтів, мало не вивернула каву на гостя, повільно реагувала. І взагалі, здавалось, вона повністю поглинута власними думками. Ріка те і діло мала виправляти її помилки та вибачатись перед гостями. Вона просто не впізнавала подругу, яка завжди була зібрана та зосереджена. Іноді кароока думала, що Фіне - ідеальний андроїд, який не робить помилок, запрограмований на досконале виконання будь-якої роботи, а всі її емоції та почуття – прописані кодом. Іноді, здавалось, що вона живе суто по інерції, тому що звикла, тому що хтось сказав їй, що так треба. Щодня у неї був один і той самий настрій, та ж сама поведінка. Вона все робила машинально. Але раптом, погляд Фіне змінився, вона наче по-справжньому ожила. На обличчі її читались справжні емоції. Вона чи то роздратована була, чи то спантеличена. Задумливо дивилась в стелю, десять хвилин терла один столик на одному місці, іноді щось сама собі бурмотіла.

Дзвоник на дверях тихенько брякнув і до кав’ярні увійшов чоловік. Новий гість, раніше його Ріка тут не бачила. Він виглядав трохи моторошно. Гетерохромія, шрам на обличчі, нуль емоцій. А ще височенний і погляд у нього був взагалі не дружелюбний. Ріка посміхнулась йому.

- Вітаю у Мей-Мей, пане, - сказала вона сонячно, - проходьте і замовляйте! Фіне, у нас гість!

Чоловік зупинився перед прилавком. Фіне підняла на нього очі.

- Ааа… - руда дивилась на нього, він на неї, - ви?.. а що ви тут робите?

- А тут хіба не готують каву? – безбарвним голосом запитав він.

- Точно… - схопилась дівчина, - кава. Тут кава є. Готують. Я готую. Вам каву. Точніше… пробачте. Що замовите?

- Американо. Без цукру. Без вершків.

- Що написати на стаканчику?

- Це обов’язково?

- Я ж маю вас покликати…

- Я тут один. Помилитися важко.

- А… дійсно.

Ріка скоса спостерігала, як Фіне робить каву. Те, що вона робила машинально, без помилок, зараз взагалі їй не давалось. Вона впустила стаканчик, потім ляпнула собі окропом на руку, потім взяла неправильну кришку для стаканчика. Новий гість дивився на нею байдужим поглядом, жодної емоції. Але ні разу не відвів погляду, навіть не кліпнув. Потім він мовчки розрахувався, взяв стаканчик і ледь кивнувши Фіне, попрощався з Рікою і пішов геть. Ріка проводила його поглядом, а потім обернулась до Фіне. І раптом, сталось те, чого раніше точно не траплялось.

- Та що з ним не так?! – спалахнула Фіне, - я ж просто!.. Та я!.. Він!!! Ну що це?! Серйозно?! Отак просто пішов?!!

Очі її палали, вона зім’яла в руці купюру, якою розрахувався гість. Вона була роздратована. Ріка вперше бачила її такою. Наче дитина, що вперше переживала подібні емоції. Не втримавшись, вона засміялась.

- Ти чого? – здивовано зиркнула на неї руда.

- Та це в мене до тебе питання… - сміялась Ріка, - чого це ти раптом?

- Ай… - Фіне зніяковіла, - ну просто…

А що, власне, просто? Фіне пояснити не могла. Просто – що? Цей чоловік допоміг їй, врятував кав’ярню від пограбування, а вона навіть нормально йому не подякувала? А коли побачила його, то розгубилась як школярка? А він ще й виявився таким… не багатослівним?! І чорт його знає, як до нього підступитися?!

- Ааааа!!! Та що це взагалі було?!! – випалила Фіне, розтріпавши своє волосся руками.

- Хах, - ледь стримувалась Ріка, - ти, виявляється, така мила.

Наступного дня незнайомець знову з’явився. Ріка, лише побачивши як він виходить з машини, поспішно втекла із-за прилавку, сховавшись за великим зеленим вазоном, зайнявши найкращу позицію для спостереження. Фіне привіталась із ним вже більш впевнено. Замови він те саме, все тим же безбарвним тоном. А коли разом із стаканчиком кави, руда простягнула йому пакуночок з шоколадним кексом, він скептично поглянув на неї.

- Це що? – запитав чоловік.

- Це… за рахунок закладу, - відповіла Фіне, - вдячність за…