Глава 11

Невідомо, хто складав план цієї будівлі, але робив він це, швидше за все, в явно нетверезому стані. Двоє супутників опинилися перед фактом, що пробратися далі по коридору можна, тільки переходячи з однієї кімнати в іншу, періодично виходити в коридор, а потім знову проробляти шлях через кімнати. Прямо як в якійсь комп'ютерній грі, коли проходиш лабіринтами, і в будь-який момент на тебе може вискочити монстр.

Втім, це лише початок. Буквально на п'ятій кімнаті супутникам довелося зупинитися і моментально насторожитись. Тільки зараз, побачивши ледве помітні лазерні промені, вони зрозуміли, наскільки безпечними були, пройшовши попередні кімнати. Добре, якщо це просто сигналізація, але в Торн-Сіті можна зіткнутися з чим завгодно, і подібний промінь цілком здатен перерізати людину.

– Зараз перевіримо, – пробурмотів Грим, беручи в руки невеликий табурет.

Незважаючи на повну відсутність людей, кімнати виявилися непогано мебльованими, тут є навіть телевізори, мікрохвильові печі та інші «радощі життя». Єдине, чого немає – так це телефонів.

Грим кинув табурет через промінь і відразу відскочив убік – як тільки перед променем виявилася перешкода, спрацювало якийсь хитрий пристрій, і кілька залізних болтів врізалися в стіну, де тільки що стояв хлопець. Він діяв інтуїтивно, але інтуїція не раз рятувала йому життя, врятувала і зараз – при найкращій реакції ухилитися він би не встиг.

Взявши вазу, Грим знову випробував промінь, і знову вилетіли три болта. Вони клацнули металевим звуком о перші болти, значить механізм стріляє в одне й те ж місце. Що ж, це дає шанс проскочити неушкодженими.

Подолавши цю кімнату, в наступній подорожній вели себе більш обережно. З порога оглянувши її та, не знайшовши нічого підозрілого, вони акуратно долали метр за метром. Їх обережність виявилася не даремною – не встигла Рейчел зробити наступний крок, як з–під підлоги вискочив півметровий шип десяти сантиметрів в діаметрі.

Дівчина скрикнула і схопила свого супутника за руку. Той поплескав журналістку по долоні та делікатно вивільнився, даючи зрозуміти, що зараз доведеться якось вивчити підлогу. Рейчел відійшла назад і мовчки спостерігала, як Грим рухає меблі по підлозі в надії знайти ще пастки. Двічі комод, який став «піддослідним кроликом» в руках хлопця, був продірявлений шипами. Нітрохи не шкодуючи чужі меблі, Грим проклав шлях до виходу, після вони з Рейчел благополучно перейшли в наступну кімнату, де обійшлося без неприємних сюрпризів. Напевно, фантазії розробникам бракувало, щоб наставити капканів в усі кімнати.

Проте, супутники дуже обережно долали шлях, готуючись у разі чого відскочити в бік або назад. Це сильно уповільнювало їхнє пересування, і вони почали турбуватися, що можуть не встигнути в потрібний момент на підмогу Прайсу. Однак, виходячи з того, що скрізь тихо і нічого не зруйнується, Прайс сам ще в дорозі.

– Стоп! – різко сказав Грим на порозі виходу з чергової кімнати.

Він пальцем вказав на тоненький дріт, простягнутий на рівні коліна.

– Колись я зустрічався з такими, але то було ТАМ, і то були звичайні розтяжки, а ось тут це може бути зовсім іншим.

– Що за «розтяжки»? – поцікавилася Рейчел.

– Це коли тонкий сталевий дріт або мотузку простягають між двома деревами, один кінець прив'язують до чеки гранати, яка прикріплена до одного з дерев. Варто смикнути такий дріт, як чека відривається від гранати і – ба-бах! Колись ми натрапили на таку, третина взводу полягла на місці.

Рейчел стало якось моторошно, Грим так просто говорить про жах війни, і так буденно, що залишалося тільки здогадуватися, через що йому довелося пройти.

– Не подобається мені цей дріт, – спантеличено розглядав пастку Грим, а в тому, що тут затаїлась пастка, сумнівів не залишалось.

Взявши черговий предмет, бронзовий свічник, хлопець доторкнувся до дроту і не втримав подиву – частина свічника, ніби зрізана лазером, відвалилася, ще плавлячись у місці зрізу. Страшно й подумати, за допомогою яких технологій можна створити таке знаряддя вбивства!

– Це що? – невідривно дивлячись на відпалий шматок металу, тихо запитала Рейчел.

– Чорт його знає, але той, хто це зробив, явно великий талант по частині вбивств!

Переступивши небезпечний дріт, супутники вийшли в коридор, де натрапили на три двері. Дві з них схожі на попередні, а треті мають досить вражаючий вид – білі, з товстого металу і, судячи з усього, дуже важкі. Як і інші, вони виявилися не замкненими на замок, і неочікувані гості потрапили в якусь казарму.

Однак це тільки на перший погляд. В добре, але не надто яскраво, освітленому приміщенні знаходиться десять ліжок, заправлених по-військовому. Навряд чи хтось на них колись спав, тому що пил на теплих ковдрах помітний неозброєним оком. Але, пройшовши повз ліжок, можна побачити дюжину шаф.

– Подивимося, чим тут зустрічають! – запропонував Грим дівчині та відкрив першу шафу.

Перед ними постали три полки, набиті консервами: рибними, м'ясними, якісь сухі суміші та шоколад. Інші шафи не відрізнялися вмістом і нічого нового гостям не продемонстрували.

– Треба ж, хтось готується до ядерної війни? – посміхнувся Грим, взявши в руки одну з банок, щоб прочитати напис. – Термін зберігання – десять років при рекомендованих умовах зберігання.

– Кому таке могло знадобитися?

– Можу припустити, що хтось вирішив підстрахуватися на випадок, якщо кіборги вийдуть з підпорядкування. Втім, може дійсно готувалися до війни. Але в такому разі, де ж арсенал?

Обнишпорив казарму, вони переконалися, що ніяких слідів зброї немає. Грим присів на ліжко і позіхнув, якось він втомився за останній час. Дівчина теж не здалася бадьорою, переходи через пастки втомили настільки, що навіть легкий нервовий озноб кудись подівся, і зараз по тілу розливалося приємне тепло. Рейчел навіть прилягла головою на подушку і солодко потягнулася, шалено захотілося спати.

Грим деякий час розмірковував над знахідками, а потім провалився в сон, події останніх днів не залишили сил для боротьби із втомою.