Глава 4

– Ви лейтенант Джон Прайс? – запитала Рейчел, коли той пройшов повз, ніби її не існувало.

– Чого вам треба? – огризнувся чоловік, не зупиняючись.

– Я журналіст, Рейчел Стентон, ви повинні були мене зустріти, – пояснила дівчина, слідуючи за поліцейським.

Прайс зупинився і уважно подивився на неї холодним проникливим поглядом. Весь його вигляд демонстрував, що йому зараз не до журналістів, однак він відповів спокійним голосом:

– Вибачте, на відділок було вчинено напад, і мені довелося наздоганяти нападників.

Він кивком запросив Рейчел слідувати за ним. Розкривши стусаном двері будівлі, поліцейський увійшов всередину і відразу ж закурив. Впавши в м'яке крісло, він деякий час курив, не звертаючи уваги на гостю. Лише коли попіл, впавши, забруднив йому штани, Прайс нарешті відкрив очі та промовив:

– Кавоварка на столі, цукор в тумбочці. Почувайтесь як удома. А мені потрібно зайнятися своїми ранами.

Він важко підвівся і попрямував до настінної полички з червоним хрестом на дверцятах. Діставши вату, бинти та йод, поліцейський сів на табурет і оголив торс. Рана на боці рвана і жахливо кровоточить. Прайс узявся обмивати її водою з електрочайнику, але мабуть це незручно, так як при кожному повороті, на обличчі з'являлася гримаса, хоч чоловік і намагався не показувати цього.

Рейчел більше не могла дивитися на бліде обличчя поліцейського і підійшла до нього.

– Дайте я вам допоможу! – сказала вона тоном, що не допускає заперечення. Прайс мовчки послухався і передав журналістці бурий від крові рушник.

Стентон доволі вміло опрацювала і продезінфікувала рану. Перев'язуючи м'язистий торс Прайса, Рейчел нарешті вирішила задовольнити свою цікавість з приводу сьогоднішніх подій.

– Хто були ті дивні бандити, що напали на вас?

Прайс було відмахнувся, але, поміркувавши, все ж відповів:

– П'ять років тому наше місто стало змінюватися, і далеко не в кращу сторону. А потім стали з'являтися ці тварюки... Ніхто не знає хто вони, а вірніше буде сказати, ЩО вони. Жителі називають їх бісами, чортами, монстрами і ще деякими словами, незвичними для жіночого слуху.

– Невже ви вірите в нечисту силу? – здивувалася Рейчел.

– Анітрохи! – відрізав коп. – Але й пояснити походження цих тварюк я не в змозі.

Вони деякий час мовчали, і Стентон закінчила з перев'язкою. Вона хотіла зайнятися саднами на обличчі Прайса, але той відсторонив її руку і сам взявся за справу, поглядаючи в дзеркало.

– А що взагалі відбувається в Торн-Сіті? – продовжила опитування репортер. – До нас дійшли просто неймовірні чутки про нього.

– Хороше запитання, – похвалив Прайс, – а головне цікаве. Трохи більше п'яти років тому до влади прийшов новий мер, і вже через три місяці почалася ця чортівня. Одного разу місто ніби зникло; тобто воно було на карті, але жоден далекобійник і просто шофер не могли його знайти. У тому місці, де повинно воно знаходитися, була порожнеча. Так тривало тиждень. Правда, потім з'ясувалося, що деяким вдавалося все ж таки відшукати Торн-Сіті, але ці люди...

– Що «ці люди»?

– Вони працюють на... Втім, неважливо. Кілька разів тут з'являлися незрозумілі будівлі, немов виросли з-під землі. Чи були це житлові будинки або офіси – так ніхто й не дізнався. Довше, ніж на два дні вони не затримувалися. Ви, мабуть гадаєте, що ми всі тут добряче чогось накурились?

У відповідь Рейчел похитала головою:

– Після того, що мені довелося сьогодні пережити, я так не думаю. Я навіть була б щаслива, якби все це виявилося галюцинацією! Однак, продовжуйте, я хочу зрозуміти, куди я потрапила.

Прайс закінчив приводити обличчя в порядок, тепер можна заварити каву. Тим більше, що це гарна можливість уникнути наступних питань. Прайс взагалі не відрізнявся балакучістю, і зараз йому потрібна невелика перерва. Жестом запросивши Стентон за стіл, він розлив напій по чашках і сам сів навпроти співрозмовниці.

– Божественно! – промовила Рейчел, відпивши невеликий ковток. – У вас чудова кава, така рідко трапляється навіть у престижних кафе.

– Я вилучив її з обшуку одного приватного особняка, – охоче пояснив Прайс. – Власник особняку все одно мертвий, а єдиний спадкоємець відправився за грати, тому я розсудив, що кава їм уже не потрібна.

Рейчел поперхнулась, але помовчала. Вона ще не зрозуміла, як ставитися до цього поліцейського. Взагалі всі, кого вона сьогодні зустріла, здалися їй повними психами. Хоча б взяти того ж Грима...

– А хто такий Грим? – тут же задала нове питання журналістка.

Прайс скривився так, немов проковтнув лимон. Мабуть, згадка про цю людину дуже неприємна поліцейському. Однак, той все ж взяв себе в руки і відповів з легкою досадою в голосі:

– Такий же злочинець, як і інші. Єдине, що його відрізняє від них, так це те, що він вважає себе чорт знає ким! Грим вирішив, що має право карати злочинців нарівні з поліцією. Однак, варто визнати, що він знайшов спосіб убити їх.

– А хіба ви там в підворітті не вбивали?

– На жаль, я тільки знешкодив їх на час. Вони володіють надзвичайною здатністю регенерувати. Тільки Грим знайшов спосіб вбивати їх повністю. Але це не врятує його від закону! Коли я зловлю цього мерзотника, я засаджу його за ґрати до таких же, як він.

– Але він врятував вас сьогодні! – обурилася Рейчел.

– Ось тому я посаджу його в тюрму, замість того, щоб просто пристрелити. Вже світанок, а в ранковий час я не дуже розташований до бесід. На другому поверсі є кілька спальних кімнат, можете вибрати будь-яку.

З цими словами Прайс вийшов з відділку і попрямував у гараж. Стентон нічого не залишалося робити, як прислухатись до поради поліцейського і відправитися спати. Тільки зараз вона помітила, що смертельно втомилася. Ледве торкнувшись головою подушки, Рейчел провалилася в глибокий і неспокійний сон.

Закотивши машину в гараж, Прайс провів огляд і зрозумів, що пошкодження не такі вже й страшні. Зітхнувши, він підкотив балон і зварювальний апарат, і взявся до роботи. Ремонт на станціях техобслуговування займав багато часу, тому поліцейському довелося освоїти професію автомеханіка, слюсаря та зварювальника. Він досить вправно управлявся з інструментами, і вже до одинадцятої години встиг відремонтувати машину. Звичайно, її ще треба пофарбувати, але Прайс вирішив поки не поспішати з цим. Уважно подивившись на автомобіль, Прайс засумнівався, чи є сенс взагалі братися за фарбування?