Передмова

П'ять років тому…

Напевно, все населення міста зібралося на площі. Раз у раз лунають вигуки в бік сцени, клацають спалахами фотоапарати, звукооператори останній раз перевіряють готовність апаратури. Здається, все готово...

На сцену піднявся респектабельний, вишукано одягнений чоловік років сорока п'яти, невисокий, з посивілими скронями і галантною посмішкою. Він помахав рукою зі сцени, і натовп захоплено закричав. Чоловік деякий час почекав, поки люди заспокояться і, нарешті, взяв в руки мікрофон.

– Вітаю! – вимовив він, і знову пролунав рев натовпу. – Я радий нашій зустрічі, радий, що ви прийшли підтримати мене. Це місто давно потребує, щоб його управлінням зайнялася розумна, сильна, а головне – досвідчена людина. Тут давно пора навести лад!

Населення міста уважно прислухалося до кожного слова чоловіка на сцені. Неупередженими залишалися тільки його вороги, кілька репортерів і високий худорлявий хлопець з відчуженим поглядом. Він пригладив коротке волосся і запитав репортера, що стоїть поряд:

– Це хто?

Репортер здивовано подивився на хлопця та відповів:

– Ти не місцевий, так? Це Роксвел, кандидат у мери, через тиждень будуть вибори. О, цей мужик – те, що нам потрібно! Це те, що потрібно місту!

– Та невже? – скептично хмикнув хлопець та, виплюнувши недопалок сигарети, став пробиратися до виходу.

Репортер здивовано провів його поглядом і потиснув плечима: «Шмаркач, що він розуміє?».

Кандидат тим часом продовжив свою захоплюючу промову, поступово переходячи на крик, звинувачуючи існуючу владу міста в корупції, і взагалі поводячись так, як і личить справжньому кандидату на пост мера.

Через тиждень відбулися вибори, і Пітер Роксвел, перемігши більшістю голосів, став головою міста. Кожен городянин твердив всім знайомим, що тепер для міста почнеться нове життя, і кожен знайомий йому кивав у відповідь, висловлюючи повну згоду зі словами городянина. І для міста дійсно настало нове життя...