У маленькому містечку Сонячному жила дівчинка на ім'я Марта. Вона була така весела, що навіть коли падав дощ, вона сказала: О дивіця небо вулиці поливає!
Марта любила придумувати дивні слова,співати пісні в автобусі і мріяти про пригоди. Її молодших брат Назар постійно говорив:
—Чому ти завжди така весела?
— Бо це дешевше, ніж сумувати! Відповідала Марта.
Таємничий лист
Одного дня Марта знайшла у поштовій скрині дивний конверт. Без марки. Без адреси. Просто написано:
«тій хто вміє сміятись»
Це точно сказав Назар бо я сьогодні лиш один раз усміхнувся. Усередині був папірець:
"У нашому місті зник сміх. Знайди його до заходу сонця."
— Ну все сказала Марта починається найкращий день у моєму житті!
Сліди сміху
Спочатку вони пішли до парку. Там бабуся годувала голубів і раптом...голуб сів їй на капелюх.
— Ой тепер я модна!— сказала бабуся.
Марта засміялась. — Ось сміх тут є!
Але лист натякав, що сміх десь зник. Тож вони вирішили перевірити школу.
У школі всі були серйозні. Треба щось вигадати прошепотіла Марта. План ха—ха. Марта заліза на стілець в коридорі і голосно сказала:
— Увага! Термінова новина! У їдальні з'явилися коклети які самі тікають! Всі замерли.
А потім кухарка сказала:
— Якщо вони втечють хай посуд помиють!
І раптом весь коридор засміялися.
Справжня таємниця.
Коли Марта повернулася додому, у скрині знову був лист.
"Сміх нікуди не зникав" Просто хтось має його почати.
Марта задумалася.
— Тобто це я?
— Так сказав Назар. Ти як батарейка для людей.
Марта посміхнулась.
Тоді заряджаємо всіх завтра знову!
І стого дня в місті Сонячному з'явилась традиція:
якщо хтось сумує Марта або хтось інший розповідає про дивну історію, або просто щиро посміхається.
Бо іноді для великої радості достатньо маленького «ха-ха».