Місто червоних фігур

— Я помру... —  Вона вже не могла бігти, легені пекли, ноги тряслись від втоми і болю. Дівчина обперлась на стовбур якогось дерева і оглянулась. В полі зору їх ще не було. І як її взагалі занесло в цю прокляту діру? 
   Все почалося с того що Даяна приїхала на канікули до тітки у невеличке містечко сільського типу. Вийшовши з задушливого поїзду дівчина одразу поставила величезну валізу на асфальт і озирнулася в пошуках зустрічаючих. На пероні було пусто, взагалі складалось враження наче всі вимерли. Поїзд тихо рушив далі, і що дивно ніякого сповіщення про його відправлення вона не чула. Даяна втягнула носом повітря і схопивши валізу потягнула її до виходу. Піт стікав по спині, важка ноша в руці підстрибувала і гальмувала від каждого камінця. В роті засуха наче в пустелі, бо ще й пил скригитав на зубах. Звідки взявся не зрозуміла. Мізки плавилися і здавалося зараз витечуть через вуха. 
   З цього стану плавленого масла її витягнула холодна рука що лягла на плече. Крикнувши вона різко крутнулась скинувши долоню з себе. Це була тітка з милою посмішкою на обличчі.
— Даяна, сонечко. Як я рада що ти приїхала. — спокійно проговорила вона. 
Щось наче змінилося с тих пір як я її останній раз бачила. Дівчина не встигла добре її роздивитися бо в момент опинилася в обіймах цієї невеличкої пухленької жіночки. Її тіло не дивлячись на спеку було холодним. 
— Тітко ви така холодна — сказала Даяна — в прямому сенсі цього слова. 
Жінка засміялася у відповідь.
— Ми чекали тебе у машині з кондиціонером, ходімо. 
   Вони пройшли до невеличкої парковки де стояло стареньке ауді дядька. Нарешті дівчина помітила людей що ходили по вулицям.
По дорозі до дому тітки вони обмовилися тільки парою банальних фраз. 
    Вечеряли вони також всі разом і на цей раз бесіда була більш живою, тітка спитала про конфлікт з мамою, а дядько одразу заборонив гуляти ночами. 
Ввечері Даяна готувалася до сну, вона вийшла з ваної чистюща і пахнуща і потрапила у темряву. 
— Вимкни світло! — прошепотів голос тітки десь поруч. 
— Що? Навіщо? 
Щось клацнуло і все окутала темрява 
— Йди до кімнати і лягай спати, і в ніякому разі не вмикай світло. 
   Через деякий час очі почали звикати і дівчина почала бачити предмети і силует тітки що направилась до своєї спальні.
— "Притрушена чи як?" - подумала дівчина і обережно пішла до своєї кімнати. 
   Вона потягнулась до вимикача, але щось в середині зупинило її. Вона махнула рукою і плюхнулась у м'яке ліжко звернувшись в клубочок під ковдрою. В сон Даяна провалилася майже миттєво. 
   Якісь неймовірні мультяшні звірі бігли разом з нею по залізничних коліях. Іноді приходилось відстрибувати від поїздів, що могли виникнути безшумно і нізвідки. Адреналін кипів у венах було весело чомусь, аж поки здалеку не пролунав крик. В душі від нього розтікався холод, в небі з'явилися темно-сині хмари. 
   Сон потихеньку розвіювався поки дівчина розліпила повіки, але крик чувся й далі. Такий же безумний і розпачливий наче десь здалеку. Даяна піднялась не розуміючи що взагалі відбувається і що треба робити. Вона направилася до вікна, в якому взагалі нічого не було видно. 
— Що за? - Розуміння прийшло не одразу наружні ставні були намертво зачинені. Якась тривога прокинулась в тілі.
— Когось вбивають ? 
   Вона лягла знову в ліжко і накрилась по самі очі, через декілька хвилин крик стих.
   Через цю дивну ситуацію Даяна довго не могла заснути.  

— "А якщо комусь потрібна була поміч? А я просто лежала..." — Під ранок їй снились тривожні сни. Тому прокинулась вона втомленою і зовсім не в гуморі.

   Поснідала вона в самотності, збираючись до купи. І що їй робити у цьому містечку. Трішки пізніше тітка що прийшла з магазину, визвалась показати їй місцевість. Без будь-якого бажання вона погодилась.

   Цього дня погода була похмурою, періодично зривався дощ, але вологе жарке повітря змушувало пітніти. Якщо вчора можна було підсмажитися на сонці, то сьогодні стати пареним овочем. Даяна вже пожалкувала, що згодилась на цю дурну прогулянку. Вони разом з тіткою бродили по вузьким вулицям містечка. Балаканина родички не спинялась ні на хвилину. Розповіді про сусідів, родичів і знайомих, яких дівчина і не знала зовсім, пролітали мимо вух. Іноді вона вихоплювала якусь фразу і угукала, або робила здивований вигляд, наче це її хоч якось цікавило. Більше її увагу привертали місцеві люди, якісь перелякані і підозрілі. Багато хто кидав на неї занепокоєні погляди, а іноді і взагалі злякані. 

— "Наче смерть побачили їй богу" 

Деякі з людей тихенько перешіптувалися стоячи невеличкою купкою на перехресті. Мабуть збіглися з різних вулиць поділитися якоюсь новиною. Архітектура міста також не вражала, старі домівки з червоної потемнілої цегли, розбиті дороги. Взагалі атмосфера якась темна. З тим згадалась подія цієї ночі. 

— Тітко, вибач що перебиваю, але ти не чула сьогодні вночі крик? 

— Ні не чула, тобі мабуть щось наснилося. — не довго думаючи відповіла вона. 

— Ясно. — Даяна впіймала фальшиві нотки у відповіді, але продовжувати не стала, оскільки знала що тітка не розколеться. — "Треба спитати когось з місцевих." Ладно, може додому? Я вже якщо чесно втомилася бродити тут. 

   Пізніше, коли спека трохи спала дівчина вийшла прогулятися до невеличкого парку, що знаходився не подалік тітчиного будинку. Виглядав він якимсь покинутим з високою травою і густо насадженими деревами. Доріжки покривав розтрощений роками асфальт, крізь який теж проростала зелень. Де-не-де стояли  лавочки з облупленою сірою фарбою. Даяна зайшла трішки вгуб і сіла на одну з них. Легкий вітерець лоскотав обличчя. Їй було відверто нудно, хотілось познайомитись з кимось і потеревенити, але навкруги не було ні душі. Через деякий час марних сподівань вона вже збиралася йти назад, як побачила невелику компанію підлітків, що прямували до лавочок навпроти.  Дівчина вискочила і пішла до них одрузу привертаючи до себе увагу.