Чорнозем

Двоє молодиків їхали в старенькому  автомобілі по трасі. Обидва були втомлені, але трималися добре, з колонки одного грала динамічна музика. На задньому сидінні були накидані речі наче в похід. Палатка, спальники, деякі речі та подушки. На підлозі стояли ящики з випивкою. Їх друзі поїхали на море на декілька днів раніше, поки Сергій зі Стасом складали останні екзамени. Шлях до моря був не малим, тому, щоб не їхати потягом з пересадками, батько Сергія, з біллю в душі дав свій старенький Вольво сину. " І тільки спробуй щось з ним зробити, я з тебе всі соки випущу" Казав він.

— Довго ще там? — Запитав Стас. Друг вертів головою наче шукаючи щось поглядом.

— Я думаю, скоро вже, хатина старої повинна бути день тут.  О! — автомобіль зупинився біля старенького будиночку недалеко від дороги. В світлі фар вони підійшли до зелених, давно не фарбованих воріт. І подзвонили у дзвінок.  Почувся гавкіт собаки, а через деякий час у дворі увімкнулось світло. Хтось повільно йшов до них.

— Мовчи клята! — почулось у дворі і собака притихла . Двері повільно відчинилися і на них дивилося зморщене обличчя низенької бабусі.

— Добрий вечір! — промовив Сергій — Ми сьогодні дзвонили вам щоб залишитись на ніч.

— А, так так так... — бубоніла стара пропускаючи їх у двір.

Вона відчинила ворота і хлопці завезли автомобіль. Двір показався їм якимось покинутим , валявся якийсь металобрухт. А товста дворняжка гризла дуже велику білу кістку. Хата також викликала неприємне враження. Стара, низька, з дерев'яними дверима та вікнами. Увійшовши в середину друзі почули жахливий сморід старості та ще чогось.

— Наче хтось здох — прокоментував Сергію Стас, той кивнув. Бабця провела їх до кімнати з двома ліжками. Це був просто жах, старі ліжка на пружині , червона потріскана підлога в темних п'ятнах. Шоковані хлопці сіли.

— Мабуть про ванну, краще не питати... — тихо сказав Сергій.

— Ага, тут наче друга світова тільки но закінчилась. — в повітрі зависла якась напруга, мимо їх кімнати пройшла бабця. Стас понюхав постільну білизну. — Пахне порошком ... Ладно, нам тільки ніч переночувати. — він повільно і не роздягаючись ліг.

— Краще уже б в машині спали... — шепотом промовив Сергій.

Вони вимкнули світло. В темряві ні один з них не міг заснути, ворочались на незручних ліжках.  Сергій спостерігав за тінями від дерева на вікні, відчуття небезпеки рвалось наружу. Хотілось вистрибнути в те вікно, та бігти куди несуть ноги.

— Стас?

— А ?

— Дивна бабця .

—Ага.

Заскрипіла підлога у коридорі, наче хтось тихо підкрадався, та зупинився біля дверей, хлопці напужилися. Почулось важке дихання когось третього.

— Вона підслуховує?

Стас впевнено зістрибнув з ліжка, та відчинив двері, у темному коридорі нікого не було. Очі вже звикли до темряви і він відрізняв предмети.

— Дивно... — хлопець пройшовся по будинку,  тиша і темрява. Він повернувся у кімнату та зачинив двері. — Я думаю стара спить.

Друг не відповідав. Коли Стас повернувся, на нього швидко надвигалась темна фігура з блискучим довгим  лезом.

Наступного ранку, бабуся поралася на огороді. Її руки та одежа були в землі, поруч стояло  відро з останками чогось червоного. Вона розігнулася  і подивилась на свій шикарний огород і сад , все зелене цвіло. - О, мій любий чорнозем, усе заради тебе - промовила жінка, посміхнулася та взявши відро пішла потихеньку у хату.   Останки з відра вона викинула у яму, та направилася на кухню. На столі лежала куча здоровенних кривавих кісток, які були викинуті собаці.    

    Через декілька тижнів у дворі все так же стояв старий Вольво, коли стара повісила об'яву на воротах. "Здається кімната на ночівлю" та поруч номер телефону.