Червона панда

Це була подія не тільки для усього міста але й країни. Сюди їхали репортери з усього світу, задля цікавих сюжетів й незвичних фотографій. Щоб могло бути цікавого у невеликому містечку, де культурні пам'ятки, це невеликий пам'ятник засновнику, дім-музей не дуже відомої письменниці, та декілька гарних статуй у місцевому парку. Але вулиці були переповнені, людей які приїхали з далеку поселили до одного невеликого готелю. Інші ж яким не вистачило місця просились до людей, звісно не безкоштовно. Одна така людина залишилась на ніч, у жінки з дитиною.

Антоніна мати шестирічної Маші дуже потребувала грошей, на жаль виховувала вона дівчинку зовсім сама. На роботі платили мало, а вимоги  були завищені. Вона зникала на роботі, поки з дитиною сиділа стара сусідка. Садочок був дуже дорогим для  жінки. Зараз вже тиждень як стара померла, приходилося брати Машу з собою на роботу. Шефу це дуже не подобалось, мабуть він мріяв про робітників рабів, без сім'ї, інших потреб. "Скотина" прозвали його на складі, неприємний чолов'яга, маленького зросту, злий як чортяка.  Антоніна  працювала там пакувальником м'яких іграшок, робота не важка, але попит народжував страшні цифри з якими приходилось боротись.  
  Одного разу поки мати пірнула  у роботу, Маша ходила по цехам усе роздивляючись. Гори іграшок про які тільки можна було мріяти, знаходились так близько, але чіпати їх ніхто не дозволяв. Це обурювало дівчинку. "Злий , жадібний, дядько" думала вона. Ідея виникла швидко, Маша витягнула з купи невеличку рожеву мавпочку і сховала собі під кофточку. " Пограю тільки, а завтра поверну" Але сильна рука схопила її за плече. 
— Крадійка ! — горланив шеф повернувши до себе дівча. З переляку вона ще сильніше стиснула мавпочку під одежею. Її трясло і сльози потекли по щоках. Він взяв її за комір, та потягнув за собою. Мала ридала вже в голос та ледве встигала робити кроки щоб не впасти. 
— Ось ! — він штовхнув дитину вперед, вона впала і іграшка випала на підлогу. — Забери свою крадійку! — єдине, що бачила дівчинка в той момент це ноги матері в коричневих старих туфлях. Боліли коліна та долоні, на які вона приземлилась.  Потім матір нахилилася та взяла мавпочку. Дівчинка швидко встала та заховалася за спину рідної людини, витираючи руками сльози з обличчя. Та виглядала, щоб побачити що коїться. Жінка повернула іграшку шефу та вибачилась. 
— Щоб завтра її тут не було! Мені всеодно с ким ти її залишиш, прийдеш з нею, звільню! — пригрозив чоловік своїм  кострубатим пальцем.

Це сталося учора, що відбувається  зараз у місті Антоніну взагалі не хвилювало, основним було питання. Кому залишити Машу?  Вони сиділи на великій кухні с гостею та пили чай. Гостя розповідала щось , жінка її майже не чула. Думками вона проклинала своє існування, всього одна помилка змогла зламати життя. В кухню забігла Маша щоб показати Інгі ( так звати гостю ) свою іграшку. Вона дуже багато розмовляла, це бісило Антоніну, вічно десь влізе, щось зламає, а теперь ще й красти почала. Так вона ненавиділа свою власну дитину. Дівчинка емоційно розповідала Інгі якусь свою історію про іграшку, поки матір кидала в неї гострі мов ножі погляди.  

"Якби я тільки не пішла туди..." До горла підступив ком. Страшні спогади знов вилізли з потаємних кутків мозку. День народження знайомого, веселе свято, що закінчилось трагічно для Антоніни. Вона не мала сильної довіри до людини на свято якої йшла, але кращий друг запевнив що все буде круто.  Антоніна та ще одна дівчина були там присутні та чотири хлопця. Добре випивши алкоголю, хлопці по двоє били та  гвалтували дівчат. А зранку вивезли на машині та викинули біля зупинки. Це було жахливо, дівчина відчувала себе брудною, та нещасною, хотілось померти, через місяць вона дізналась що вагітна. Бажання покінчити с життям збільшилось в троє.  Батьки найняли психотерапевта і це трішки покращило ситуацію. Що до другої жертви, то вона померла, стрибнула з даху високоповерхівки. Законом  заборонялось робити аборти, навіть у таких серйозних випадках. Тому вона уже шість років дивилась на лиця своїх мучителів у цій маленькій дівчинці.

— А Ви уже ходили подивитись на панду? — запитала Інга . Маша сиділа поруч та гралася сірим старим медведиком, яким до цього вихвалялась .
— А що за панда ? — не зрозуміла Антоніна.
— Ви що? У вашому зоопарку з'явилась єдина в світі червоно-чорна панда. Ніхто не знає звідки , тому багато людей приїжджають щоб тільки подивитися. 
— Ух ти ... — Маша подивилась на Інгу.
— Пофарбували її і все. А ви наївні вірите. — промовила Антоніна.
— Ні ні ні ! Це перевірили.— Щось було в її очах. Віра в хороше, блиск життя, бажання дізнаватись нове. Величезна голка заздрощів уколола жінку.
— Ясно — тільки і сказала вона. 
— Можем разом сходити. 
— Мені на роботу завтра. "Яка надокучлива!" 
— Мамо, я теж хочу подивитись на панду. Будь ласка, ходімо з Інгою. — жалібно промовила дівчинка.
— Я сказала ні! Швидко митися та спати! 
Дитина надула губи, але пішла.

Наступного ранку Антоніна спокійно пішла на роботу, залишивши дівчинку з Інгою, яка пообіцяла показати панду. Маша сама собі насипала  холодної каші з котлетою та сиділа їла, коли прокинулась гостя. 
— Що це ти їси ? 
— Кашу. — мала була в поганому настрої. Сиділа колупала ложкою їжу схожу на блювоту. 
— Не їж це, я тобі підсмажу яйце . — Інгі стало шкода її.

Після того як вони поїли, почали збиратися до зоопарку. Жінка була у шоці, з того яка ця дитина самостійна. Їжу сама собі організовує, вмивається, вдягається. Склалося враження що матір взагалі про неї не піклується.
      Вони вийшли. Майже середина осені вже грала усіма барвами жовтого, листя повільно спускалися на землю. Сонце все ще трішки гріло, парк що знаходився навпроти дому,  виглядав як намальований. Дівчинка роздивлялась все, забуваючи дивитися під ноги, поки не спіткнулася. 
— Обережно — тихо сказала Інга. 
На зупинці була ціла купа народу, а автобус проїхав мимо вже забитий. Тому жінка комусь подзвонила і через деякий час приїхало таксі.
— Ух ти... Ми поїдемо на машині ? — дивувалась дівчинка, чим знову приголомшила гостю. По дорозі дівчинка розповідала про те, що у наступному році піде до школи. Що у неї з'являться справжні друзі як у мультиках. Потім розповіла про сусідку яка готувала справжні пироги, але мама чомусь перестала її туди водити. 
  Біля зоопарку була вже довжелезна черга і їм пришлось простояти там дві години. Дівчинка весь цей час не замовкала, а Інга з посмішкою підтримувала малу та відповідала на питання. З розмови з'ясувалося, що Маша ще жодного разу не була у зоопарку і не бачила своїми очима тварин, окрім сусідської кішки Мусі та старого пса, що жив біля смітника. На що Інга запитала.
— Куди ви ходите гуляти з мамою?
— В парк, що навпроти, але часто я гуляю сама, бо мама зайнята. Там часто бігає Муська, я з нею граю.