Частина 18

Ніка

Пару років тому в мережу потрапило відео, на якому дресирувальник бив шнуром від подовжувача свого пса. Його зняли незадовго до виступу у міському цирку. Пізніше з’ясувалося, що той кат був знаменитим шоуменом – Стасом Коробковим. Який гастролював зі своєю програмою по усій Україні та за її межами. У нього вдома утримувалися й інші чотирилапі артисти. У них виявили вади серця, недобір ваги та численні рубці від знущань, які приховувалися за кумедними сценічними костюмчиками.

 Тоді навколо нього здійнявся неабиякий галас, захисники прав тварин вимагали негайного арешту, вилучення собак і відсторонення від циркової діяльності. Та час йшов. Чоловік заліг на дно, перестав показуватися на публіці, правоохоронці теж не поспішали займатися такою дрібною справою, тож йому вдалося уникнути й найменшого покарання.

І ось, восени Харків сколихнула новина – скандальний дресирувальник повертається на сцену з новою феєричною програмою «Зоряний пес». Місто відразу розділилося на два табори. Одні з радістю розкуповували квитки та йшли дивитися виставу усією родиною, інші ж просто згорали від люті через його нахабність. Я, звичайно, була на стороні радикалів і просто скаженіла від того, наскільки байдужими можуть бути люди.

По університету прокотилася звістка, що шкуродер зупинися в одному з харківських готелів і звідти їздить на репетиції до цирку. Студенти – народ запальний. Дай їм іскру – вони вмить влаштують пожежу. Так було і того разу. Після недовгої переписки у соціальних мережах, де ще недавно всі обговорювали моє життя, зібрався натовп активістів, які вирішили зірвати виступ дресирувальника та вигнати його з міста.

- «Завтра о восьмій ранку збираємось біля готелю Аврора. Заблокуємо виходи та не дамо йому потрапити у цирк. Стоятимемо до того часу, поки він не вийде на переговори і не погодиться покинути Харків» - прочитала я об’яву під час сніданку. – Ти підеш туди?

Оксана замислилася. Останнім часом вона здавалася сумною й розсіяною. Можливо, на неї діяла осіння меланхолія, а може були й інші причини, про які вона мовчала.

- Ні. – врешті відповіла сусідка. – Але я вас підтримую.

У супроводі Оксани, чи без неї, я не могла пропустити такий захід. В мене були особисті причини прийти туди. Якщо хочете, я розповім, але то дуже сумна історія.

Коли я перейшла у десятий клас, мені подарували цуценя кокер-спанієля. Ну як подарували… Десь протягом року я виносила мозок батькам доводами про те, як воно мені потрібне. Я так мріяла про особисто свою собаку, що просила про неї за будь-якої слушної нагоди. Врешті, мама з татом піддалися на вмовляння, і у нашій сім’ї з’явилася Санта.

В неї миттєво закохалася уся моя родина. Маленькій бешкетниці прощалися з’їдені зарядні від телефонів, обідрані шпалери та взуття, у якому та зубами робила вентиляцію. Санта спала зі мною, їла зі мною, зустрічала зі школи та сиділа поруч, поки я була зайнята домашнім завданням. Вона була повноцінним членом сім’ї. Та біда підкралася непомітно…

Спанієль, яким би вихованим він не був, не зможе побороти навички мислився. Вони закладені цій породі у ДНК, і дадуть про себе знати, навіть якщо сама собака жодного разу не бувала на справжньому полюванні. Одного ранку Санта пролізла під парканом та побігла гуляти городами. Ми не відразу помітили її відсутність, але пройшов цілий день, а вона ніяк не поверталася додому.

Наступного дня прийшла жінка з сусідньої вулиці з мішком у руках. Вона кричала на всю Кирилівку, проклинаючи нашу родину. Вона так голосила, що сусіди пішли за дільничним, аби той її приборкав.  Врешті, та стихла, плюнула та кинула нам під ноги мішок, а в ньому було два десятка передушених каченят і мертва Санта… У покарання за те, що вона накоїла лиха у чужому господарстві, її забили до смерті.

Ми довго та важко переживали втрату. Мене, навіть, змусили відвідувати шкільного психолога. Я зненавиділа ту жінку, бо розуміла, що конфлікт можна було вирішити інакше. Ми могли б відшкодувати вартість тих качок або купити нових. Була сотня варіантів, а вона обрала найгірший… Тому, коли я побачила, як дресирувальник знущається над собакою, яка, до речі, була тієї ж породи, то відчувала непоборне бажання розквитатися з ним особисто.

Здавалося, що біля готелю зібрався увесь студентський склад міста. Я спеціально стояла у перших рядах, щоб мати змогу поглянути в очі винуватцю. Багато хто приніс плакати з гаслами проти тварин у цирку та жорстокого поводження з ними. Позаду нас підтягувалися нові і нові учасники, дуже скоро у натовп підмішалися вегани, представники благодійних фондів допомоги вуличним тваринам та кінологічних клубів. Мітинг проти однієї людини переріс у повноцінний марш за права братів наших менших.

Зліва від мене хлопець у костюмі зловісного клоуна давав інтерв’ю телевізійній службі новин, саме у той момент двері готелю відчинилися і показалося перелякане обличчя знаменитого дресирувальника. Камери моментально переметнулися у його сторону. Активісти, закричали:

- Ганьба кату!  - вони стали хвилею напирати на чоловіка, а той, відчувши небезпеку, знов заховався.

Мітингуючі засвистіли йому вслід. Через кілька хвилин усі знов заспокоїлись, але залишилися під стінами будівлі, щоб він не зміг проскочити повз. Я була готова і заночувати там, якщо б це знадобилося. Раптом журналісти підскочили та націлили свої камери на нового персонажа. Я пробралася крізь них, щоб розгледіти, хто привернув їхню увагу. До парадного входу, в супроводі десятка охоронців крокував Марк.

- Якщо я не помиляюся, ви є власником цього готелю! – затараторила журналістка у мікрофон, вистрибнувши перед Марком. – Як ви ставитесь до того, що у ньому поселили людину з такою неоднозначною репутацією. Озвучте свою думку щодо шоу «Зоряний пес»!

Охоронець спробував м’яко відсторонити журналістку, але Марк зупинив його.

- Ми гарантуємо своїм гостям комфортні умови проживання незалежно від їхньої репутації. До речі, хочу звернутися до всіх присутніх. Я розумію ваше обурення, ви маєте на нього повне право, але я прошу проводити свої демонстрації таким чином, щоб вони не створювали дискомфорту жителям Аврори.