Частина 17

Марк

Я скинув піджак, розстебнув сорочку і з полегшенням впав на ліжко. Нарешті цей день закінчився. Спочатку мамин лікар додав масла у вогонь, потім батько заявився на Бал. Добре, що хоч коханку туди не взяв! Бал… яка погана назва для збіговища лицемірів. Якби не Ніка, то взагалі повісився б там від нудьги.

Була пізня година, наступного ранку я мав розгрібати купу справ, які сипалися на мою голову. Треба було спати, але я все лежав, втупившись поглядом у стелю. Перед очима усе ще стояла Ніка. У ній неприродним чином поєднувались ніжність і дух революціонерки. Додамо ще нестримне бажання постійно сперечатися, мідне волосся, яке щоразу робиться яскравішим, коли вона гнівається, та проникливі великі очі. Що ми отримаємо? – Мене на грані божевілля. Складалося враження, що кожна наша зустріч залишала тавро на моїй свідомості. Думки про цю дівчину стали витісняти усі інші і не давали спокою, наче синдром нав`язливого стану.

Ну і нащо, питається, їй здався той пацан з гуртожитку? У нього ж на обличчі написано, що нічого кращого, ніж посада фізрука у школі, йому не світить. Де Ніка, і де він? Це ж небо і земля… Чим вона взагалі думала, коли погоджувалася на побачення? Може, їй просто стало шкода того лузера? Вона ж сама назвала його просто другом. Я перемотав спогади й зупинився на нашій розмові, коли вперше наважився запитати про її стосунки з Романом. Хто, скажіть, тягнув мене за язик робити зауваження про френдзону? Я ж сам підштовхнув їх один до одного. Хай би собі дружила й надалі… З іншого боку, яке я взагалі мав право сунути свого носа у її особисте життя? Вона ж спілкувалася зі мною тільки через нашу угоду.

Як би довго я не тішився ілюзіями довкола неї, але врешті мав визнати одну істину: варто пробачити їй останні бажання і Ніка забуде про мене, як про страшний сон.

Лаура

Кинула до рота м`ятну пастилку, аби Марк не дізнався, що я знову палила. Будь-яка сварка могла нівелювати всі мої старання. Вчергове повторила свою промову, котру так старанно готувала впродовж години, та впевнено натиснула на дверний дзвінок. Як, все таки, принизливо проситися у квартиру, до якої я впродовж трьох років мала необмежений доступ…  Годинник показував майже третю ночі, Марк мав бути вдома і я щиро сподівалася, що один.

- Ла? – він сонно протер очі. – Ти бачила, котра година?

Я нервово проковтнула слину. У мене був лише один шанс і я дуже боялася усе зіпсувати.

- Можу увійти? – намагалася промовити жалісним голосом.

- Так… так, – Марк відступив убік, пропускаючи мене всередину. Поки все йшло за планом.- Що трапилося?

Я нишком зазирнула у спальню, рудої там не було, а це вже вселяло надію.

- Вибач, що так пізно… - почала я. – Але ти найближча мені людина у Харкові.

Марк насторожився. Я зраділа, що змогла захопити його увагу. Починався найвідповідальніший кастинг у моєму житті.

- В тебе проблеми? – запитав він.

- Так. З тих пір, як ми порвали, все полетіло шкереберть! Всі останні проби - провальні, мене не хочуть брати навіть на епізодичні ролі. Магістратура теж під загрозою,  можу вилетіти… Нещодавно з деканату дзвонили батьками. Ті в ярості, погрожують, що змусять повернутися до Одеси, а я туди не хочу.

Про те, що мама перестала фінансувати мене, я вчасно промовчала.

- А чим я можу допомогти? – він подивився на мене з підозрою. Я зрозуміла, що треба вивертати на іншу тему.

- Та це все дрібниці у порівняні з тим, як мені важко без тебе. Я вже бачила відео з Балу… Знаєш, це було боляче. Я, здається, не можу прийняти того, що на моєму місці тепер інша.

Марк шумно видихнув та опустився у крісло поруч. Він зміряв мене прискіпливим поглядом.

- Я гадав, що ми вже все обговорили, – мені не сподобався цей діловитий тон.

- Так, але…  Думаєш, я б їхала через усе місто, вночі, щоб побачити тебе, якби між нами не залишилося почуттів? Я просто не можу почати  нове життя, не знаю, як це робити без тебе.

Без грошей, без підтримки, без того статусу, який надавав мені наш союз. Марк посмів кинути мене у самий непідходящий момент! Просто виштовхав зі свого життя, як непотрібну іграшку.

- Що ти пропонуєш? – здається, на його обличчі промайнуло розуміння.

- Здається, наче ми завжди були разом. Всі наші друзі навіть не уявляють нас окремими людьми. Деякі ще не знають про наше розтавання, а я не можу їм зізнатися. Лаура і Марк – це приймалося оточуючими, як щось незламне, постійне.

- ЛаМарк, - сумно посміхнувся він. - Ви не змінили назву свого ресторану?

- Ні.

Як вчасно він про це згадав. Подібна романтична дурня могла врятувати моє становище. Насправді ж ресторан залишився ЛаМарком через те, що він встиг запам’ятатися гостям. Було б не розумно змінювати назву популярного закладу.   

- Я не знаю, Лаура… Наші стосунки – це короткі проміжки часу, між сварками. Скільки разів ми сходилися та розходилися?

- Багато, – погодилася я, - але лише згадай, яким солодким може бути примирення… Що нам втрачати? Може, це лише чергова перепона, яку ми маємо здолати разом.

Він задумливо подивився повз мене. Я, вже смакуючи свою перемогу, запитала:

- Чи річ не в нас?

- Тобто?

- У тебе з’явилася нова дівчина? Ви ж не просто так разом на Бал пішли, я права?

Марк витримав довгу паузу.

- Між мною і Нікою нічого немає. Вона зараз стероїдними качками зацікавилася…

Я приховала посмішку, закривши обличчя руками. Він був у клітці, настав час добивати:

- А я ж ніколи не цікавилася ніким, окрім тебе. Не зважаючи ні на що, ти залишався єдиним чоловіком у моєму житті. Ти був моїм першим і я мрію, щоб залишився останнім.

Ну що, народ? Лаура повернулася!

Ніка

Мій ранок почався не з кави, і навіть не з чаю. Мені подзвонила мама, вона так голосила, що її, напевно, чули усі сусіди. Виявилося, я раптово стала знаменитою.