Другий тур

На площі запланували термінові збори. Агрійці зійшлися швидко. Хтось приніс лавку, хтось став просто на бруківці, а хтось визирнув із вікна. 

Першою на площу вийшла Галина.

На ній була сукня, прикрашена квітами, а на голові — вінок із троянд. 

Вона йшла повільно і здавалася не просто людиною, а самою весною. 

Дехто навіть шепнув:

— Як троянда…

Галина зупинилася посеред площі, глибоко вдихнула — і заспівала.

Голос її полився м’яко й вільно. Та раптом почувся легкий кашель.

— Кхм… — обережно кахикнув мер.

Галина зупинилася й усміхнулася.

— Ой... вибачте, захопилася, — знітилася жінка. 

Після чого розправила плечі, поглянула на людей і перейшла до промови.

— Шановні агрійці та агріянки! Я хочу, щоб наше місто квітло. Не лише навесні, а завжди.

Вона на мить замовкла й провела поглядом по площі.

— Я хочу почати з простого. Менше бур’янів на клумбах. Більше троянд. Обіцяю прополоти усі грядки...

Дехто усміхнувся.

— ... щоб в Агрії було красиво жити. Щоб діти гралися серед квітів, щоб люди не поспішали, щоб місто дихало. Коли навколо лад і краса — тоді й у серці спокій.

Галина зняла вінок, як символ.

— Я обіцяю дбати про наше місто. Щодня. Як про сад.

Вона схилила голову.

— Дякую.

Федір вийшов уперед. Він оглянув площу, ніби перевіряв, чи всі на місці.

— Пані та панове, — почав він тихо. — Я багато говорити не вмію... Кх...

Люди всміхнулися.

— Я все життя... кх... ношу листи. І розумію, коли пошта приходить вчасно, тоді й жити добре. Без паніки. Без плутанини.

Федір знизав плечима.

— Я хочу, щоб в Агрії кожен знав, коли що і як... кх... Щоб ніхто не губився — ні листи, ні люди.

Він на мить замовк.

— Я обіцяю вчасно... кх... 

Федір кивнув і зробив крок назад.

Куропась вийшов останнім. Поправив вуса, потім ще раз. 

— Шановні агрійці, — почав він. — Я довго думав, що вам сказати. Думав навіть уночі. І вдень. І трохи зранку, коли чистив зуби.

На площі хтось тихенько хихикнув.

— Я був вашим мером багато років. І, до речі, дуже хорошим. 

Куропась розвів руками і посміхнувся.

— Протягом усього цього часу я намагався забезпечити порядок у місті, слідкуючи, щоб усе трималося на своїх місцях. Тому перевіряв коробки, мотузки, оголошення… і одного разу — яблуко. Та даремно.

Хтось у натовпі засміявся вже сміливіше.

Він на мить замовк і додав:

— Але я зрозумів. Місто — це не мер. Місто — це ви. Навіть якщо ви подаєтеся на вибори разом із куркою. Або без плану. 

Площа загула.

— Якщо ви вирішите, що містечку потрібен інший мер, я прийму це. Якщо вирішите, що я ще потрібен, то працюватиму. 

Він серйозно кивнув.

— Обіцяю, що буду вірним собі та людям! Приймати… ще більш потужні рішення… І... Стабільно їх виконувати!

Куропась зробив крок назад.

Коли всі троє закінчили виступати, площа ще довго не розходилася.

Люди стояли та перешіптувалися.

— Гарно співає, — сказала одна жінка про Галину. — Як на свято.

— І квіти в неї завжди ростуть, — додала інша. — Це теж показник.

— А з бур’янами вона сувора, — додав хтось. — У мене торік половину вирвала.

Поруч двоє чоловіків обговорювали Федора.

— От кому можна довіряти, так це поштарю, — сказав один. — Він ніколи не плутає.

— Так, — погодився другий. — Лист загубиш — серйозна справа. А місто — ще серйозніше.

— Хіба що він говорить мало, — хтось додав. — Але, може, воно й краще.

А про Куропася говорили найдовше.

— Він довго сидів, — сказав один чоловік. — Дуже довго.

— Так довго, що стілець під ним уже звик, — зауважив інший. — Як тепер без нього?

— А пам’ятаєте, як він перевіряв оголошення лупою? — озвалася жінка. 

— І яблуко, — хтось зітхнув. — Бідне яблуко.

— А тепер літає на кулі, — зауважив старий. — Не кожен мер так може.

— І козу пережив, — додав хтось. — Після такого або тікають, або мудрішають.

— А вуса в нього рівніші стали, — несміливо сказав хтось. — Це теж знак.

Люди кивнули, ніби погодилися з чимось важливим, але до кінця не зрозумілим.