Перший тур

По приїзді мер не став відкладати справи. Він навіть не зайшов до свого будинку, а одразу попрямував на центральну площу. 

Куропась став біля стовпа, глибоко вдихнув і сказав:

— Агрійці, настав час.

Помічник Бублик подав аркуш паперу, а Семен Хропач — молоток і кнопки. За кілька хвилин на стовпі з’явилося нове оголошення. Куропась уважно подивився, чи рівно висить аркуш, і кивнув.

На ньому було написано:

«Вибори мера Агрії!

Кожна людина (не курка і не коза!),

віком від 25 до 60 років,

може подати свою кандидатуру.

Напишіть ім’я та прізвище

й вкиньте записку в урну».

На площі запала тиша.

Урна цього разу заповнилася швидко.

Але не так, як раніше.

Папірців було менше. Значно менше. Вони не випадали, і ніхто не кидав нічого зайвого. Семен Хропач мовчки стояв поруч, але навіть йому майже не довелося втручатися.

Наступного дня мер зачинився в кабінеті й узявся розбирати заявки сам.

Він читав повільно, уважно.

— Галина Вирвикаша… угу, — прочитав він і на мить замислився.

Потім узяв наступний папірець.

— Семен Хропач.

Куропась ледь помітно кивнув.

— Тимофій Бублик.

Тут він навіть усміхнувся.

— Валерій Іванович Бондаренко.

— Федір, поштар.

Записок залишалося все менше. 

Мер узяв останню.

Він подивився на знайоме ім’я.

— Г. М. Куропась, найкращий мер Агрії... угу  — прочитав уголос.

Він на мить відклав папірець і сперся на спинку крісла. 

Цього разу вибір був справжнім.

І саме це робило його таким непростим.

Потім він узяв телефон і почав обдзвонювати кандидатів, щоб ті підготували передвиборчу кампанію й короткий план розвитку міста. 

— Нічого складного. Просто скажіть людям, що й навіщо ви хочете зробити.

Хтось у слухавці зрадів.

Хтось замовк.

Хтось перепитав, чи це справді потрібно.

— Потрібно, — відповідав Куропась. 

Коли усі дзвінки закінчилися, мер поклав телефон і на кілька секунд залишився сидіти нерухомо.

Потім узяв чистий аркуш паперу й підсунув його ближче.

Довго дивився на порожнє місце.

Потім повільно написав угорі:

«План розвитку Агрії»

Куропась зітхнув, випростав плечі й узяв ручку міцніше.

Вже наступного дня обіцянки кандидатів опублікували в свіжому номері «Агрійського Вісника». 

Газету розхапали ще до обіду. 

Агрійці читали на лавках, на сходах, біля магазину й навіть дорогою додому.

На першій сторінці було написано:

«ПЕРЕДВИБОРЧА КАМПАНІЯ»

Першою йшла Галина Вирвикаша. Її план був короткий і зрозумілий:

«Ні бур’янам — свобода трояндам»

— Гарно сказано, і головне правильно. Так їм, — казали жінки. 

Далі — Федір, поштар:

«Вчасна пошта — життя за планом»

Агрійці схвально кивали, бо їм подобалася така надійність.

Третім був лікар Бондаренко:

«Стерильне майбутнє Агрії»

У плані йшлося про чисту воду та перевірку здоров’я. Хтось хмурився, хтось радів, але все-таки погодилися: лікар знає, про що говорить.

Далі — Семен Хропач:

«Кожен отримає по заслугах»

Дехто схвально кивав, а дехто розгублено перечитував двічі.

П’ятим ішов Тимофій Бублик:

«Економічний розвиток та освіта»

Він писав про навчання, рахунки, плани й майбутнє дітей. План виглядав дуже серйозно, і це трохи наполохало виборців. 

А останнім був план Григорія Марковича.

Люди затримували погляд.

Під його ім’ям стояло:

«Потужність, стабільність, вірність.»

Дехто знизував плечима. Дехто замислювався.

Куропась не знав, чи цього буде достатньо. Він просто сказав те, що вважав правильним.

А вже наступного дня провели голосування. Агрійці підходили до урн і кидали свої голоси. Хтось довго тримав папірець у руці, а хтось опускав одразу, не озираючись.