Галина Вирвикаша і повітряна куля

Наступного ранку Галина прокинулася, як завжди, рано. Настрій у неї був чудовий. Вона йшла вузькою стежкою поміж городів та несла каструлю із зерном та іншою їжею для тварин й тихенько мугикала пісеньку.

Нагодувавши курей і кролів, жінка пішла до сараю, де жили її любі кізоньки. Поки вони виходили погуляти, Галина почала відбивати ногою ритм пісні по землі. Потім підстрибнуло коліно, потім — стегно, і втриматися від співу стало просто неможливо.

— Ой, кізоньки ви ж мої любії, ой, ви ж мої біленькії! — залунав навколо тонкий голос.

Усі мешканці знали про талант Галини до співів. Казали, що коли вона народилася, то замість крику заспівала тужливу баладу. Тож ніхто не дивувався, коли в найнесподіваніші моменти — чи то в черзі за хлібом, чи то на серйозній події — раптом лунав мелодійний спів. Люди лише зітхали:

— То Галя. Як завжди.

Кізоньки тим часом закрутилися навколо хазяйки, трохи притупцьовуючи копитами. Вони дивилися на Галину жовтими очима, і здавалося, що все чудово розуміють.

Та тільки-но Вирвикаша дійшла до першого куплета, як почула гучний стукіт у хвіртку.

На порозі стояла її донька Маргарита і мала дуже незадоволений вигляд.

— Мамо, ти що, здуріла? Яка ще повітряна куля в такому віці?

— Мені всього п’ятдесят, — рішуче сказала Галина. — І я хочу полетіти. Це моя мрія.

— Яка ще мрія? Ти ж тільки вчора дізналася про цю кулю!

— Так! І весь час уже про неї мрію!

Галина стояла перед дзеркалом і уявляла, як буде виглядати в кошику повітряної кулі. Потім підфарбувала губи й почала вибирати сукню для особливого моменту.

Донька Маргарита не знала, що ще сказати, тож використала останній аргумент:

— А як же твої кози?

Ці слова подіяли. Галина сіла на край ліжка й відклала сукню.

Вона одразу вийшла на подвір’я подивитися на «дівчаток», які спокійно щипали травичку. І справді — залишити їх вона не могла.

— То я візьму їх із собою на повітряну кулю! — радісно вигукнула Галина.

Маргарита схопилася за голову. 

Отак, одягнувши пишне плаття з квітковим візерунком, Галина взяла за повідці своїх кіз і вирушила до місця зборів.

План першого польоту був простий: трохи піднятися вгору і одразу почати спуск. Місце посадки визначили на центральній площі — в межах одного кілометра. Погода була ясна, а вітер — слабкий.

Галина зайшла до кошика із двома козами. Почалися приготування. 

Відповідальним за перший політ був лікар. Він перевіряв пальники, дивився, чи працює подача газу, розтягував купол і за допомогою вентилятора наповнював його повітрям.

Куля стала настільки великою, що козам Розі та Корделії це зовсім не сподобалося. Вони занепокоєно мекали й намагалися вилізти з кошика.

Галина заспокоювала їх, як могла, хоча їй самій теж було трохи страшно. Вона тихенько почала наспівувати пісню, ледь чутно, щоб ніхто не помітив її хвилювання.

Коли повітря в кулі нагрілося, кошик почав підскакувати… але навіть за годину Галина з «дівчатками» так і не відірвалися від землі.

З’ясувалося, що вага Галини разом із двома козами була надто великою.

Перед нею постав непростий вибір.

Валерій Іванович дуже обережно зауважив, що одну козу — а краще дві — варто залишити на землі.

Галина довго не могла вирішити.

Хтось із присутніх навіть пожартував, що в кошику можуть залишитися тільки Роза й Корделія, а Галина піде додому.

Минуло кілька годин, і нарешті вирішили так: у кошику залишаться Галина й Роза — молодша кізонька, яка зовсім не бачила світу. Старша Корделія колись жила в інших людей, а потім потрапила до Галини, тож, як казали агрійці, «їй і так було що згадати».

Процедуру запуску повторили.

Цього разу Галина і Роза боялися вже значно менше. Вони гордо випросталися у кошику — і з криком «Ура!» почали підійматися вгору.

Небо було чисте й блакитне. Перед Галиною відкрився неймовірний краєвид на Агрію та безкрайнє море. 

Вона дивилася на маленьких людей унизу, махала рукою й співала.

— Ой, люди добрії, погляньте на мене! Яка ж я гарна, яка ж я щаслива! — лунало з кошика.

Галина вигадувала пісні сама й казала, що фольклору не визнає, бо «вона і є фольклор».

Пісні були прості й підходили до будь-якої нагоди. Часто вони складалися лише з двох рядків, які Галина повторювала знову й знову.

Тим часом агрійці разом із мером і лікарем уже чекали зустріти кулю.

Та раптом піднявся сильний вітер. 

Він почав розгойдувати кошик у різні боки, крутити Галину з Розою й швидко відносити їх далі від міста.

Жінка й коза так перелякалися, що присіли на дно кошика й притислися одна до одної.

Отак вони летіли деякий час, поки Галина не наважилася підвестися й глянути вниз. А внизу було море — темне, глибоке й трохи страшне.