Містечко, де нічого не трапляється

Маленьке містечко Агрія ліниво дрімало на вузькій піщаній косі, яка врізалася в Азовське море. Якщо подивитися згори, місто було схоже на крихітний гачок, що намагався зачерпнути трохи води.

В Агрії час ніби зупинився — тут не було ні вчора, ні завтра. Було тільки сьогодні: тепле, сонячне й сонне. У повітрі гуляв солонуватий запах йоду, що ніжно лоскотав носи агрійців і змушував їх часто чхати.

Головною вулицею Яблуневською повільно йшов поштар Федір. Худорлявий, у картатій сорочці й сірих штанях, він котив свій старий велосипед. Сідло на ньому трохи хиталося, а на багажнику гумкою було прикріплено стос газет.

Сонце вже стояло високо й пекло. 

У роті пересохло, кашкет трохи перекосився. Але поштар раз у раз зупинявся біля кожної хатини: клав газету в скриньку й ішов далі.

Часом він робив помітки біля назв вулиць, куди доставив пошту.

— Апчхі… Абрикосова є… — потираючи ніс, бубонів він.

— Виноградна є…

— Полунична є…

— Персикова є…

Зрештою він підійшов до будинку — біля самого маяка.

Маяк в Агрії був величезний. Білосніжний та лискучий, він тягнувся вгору, до неба, ніби живий і от-от мав зійти з місця та піти гуляти. Піднятися на нього було нелегко, але той, хто все ж піднімався, бачив море — спокійне та трохи зеленкувате. 

Чудернацькі риби стрибали над водою, ніби у танці, в небі кричали пухкі чайки, а сонце світило так яскраво, що хотілося заплющити очі й трохи подрімати.

Саме цим і займався Григорій Маркович Куропась — мер міста Агрія і наглядач маяка. Дрімав. У своєму будиночку біля підніжжя.

Та насправді Куропась мав чимало справ, тож прокидався щодня з першими променями сонця. Невеличкий на зріст, трохи округлий, він сплигував з ліжка та біг до робочого столу, де лежали стоси паперу.

Документів було стільки, що вони ледь не торкалися стелі. Деякі з них були важливі, а деякі — дуже важливі.

Раптом у двері голосно постукали. Куропась аж стрепенувся.

— Кх... Пошта... — Федір простягнув газету.

— Кх… — відповів Куропась, швидко забрав її й кинув на стіл.

— Яблуневська є, — ледь почулося вже з-за дверей.

Григорій Маркович завжди забирав газету особисто, бо щиро вважав це вкрай важливою справою.

Потім він вмостився у кріслі, схопив масне куряче стегно, відкусив шматок і розгорнув газету. Якщо в місті щось траплялося, мер мав дізнатися про це першим. А навіть коли в місті не відбувалося нічого особливого, він усе одно вважав необхідним переконатися в цьому на власні очі.

«Агрійський вісник» завжди розповідав про головні події міста або про їхню відсутність.

На першій сторінці рясніли великі букви.

— «В Агрії все спокійно! Нічого не сталося!» — прочитав він уголос.

Той самий шматок курки знову опинився перед ротом, і Куропась відкусив ще раз. Він із полегшенням відклав газету. Адже «Агрія — зразкове містечко, де не відбувалися злочини і ніхто не хворів», — повторював мер.

Та Григорій Маркович навіть не підозрював, що зовсім скоро в Агрії станеться щось таке, чого тут ніколи раніше не траплялося. Подія, якої це місто ще не бачило й яка змінить його спокійне життя.