МІстикс

✨ Осінь ✨

Вони знову стояли в тому самому парку.
Вітер дув м’яко, небо було прозоре, і в повітрі пахло димом від сусідніх хат.
Ерейра підняла голову — жодного знаку Містиксу.
Лише на землі, біля її ніг, лежали два листки — один золотий, інший срібний.
Вона підняла їх і посміхнулася.

— Ми справді там були, — сказала вона.
— Може, й так, — відповів він. — А може, це просто осінь зжартувала з нас.
— Ні, — прошепотіла вона. — Осінь не жартує. Вона пам’ятає.

SAO

Подобається

#1877 в Фентезі
#456 в Міське фентезі
#639 в Молодіжна проза
#168 в Підліткова проза

У тексті є: легенда, тіні листопаду, місто чудес

Відредаговано: 09.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись