МІстикс
✨ Ілюзія ✨
Фіан опинився біля старого будинку.
У вікні — його мати, ще молода, усміхається й махає рукою. На ґанку — маленький хлопчик із дерев’яним мечем.
“Ходімо, — сказала вона, — ми чекали тебе.”
Він ступив уперед. Але щось зупинило його.
Повітря стало густим, і голос у голові промовив:
“Кожен, хто залишиться у Містиксі, втратить час, але збереже ілюзію щастя.”
А десь далеко, серед диму й листя, Ерейра стояла біля озера.
У воді вона бачила себе — самотню, дорослу, загублену.
“Ти ніколи не знайдеш любові, — шепотів вітер. — Люди змінюються, а слова — вмирають.”
Вона заплющила очі й прошепотіла:
— Ні. Я вірю.
Її голос став ясним, як дзвін у холодному повітрі.
Туман навколо розтанув, і вона побачила Фіана — він стояв, дивлячись на минуле, що манило.
Ерейра підійшла, узяла його за руку.
— Це не реальність. Не дай себе зламати.
— Але це так знайомо...
— Знайоме не означає живе.
Він вдихнув глибоко — і видіння зникло. Лише вітер залишився.
#1877 в Фентезі
#456 в Міське фентезі
#639 в Молодіжна проза
#168 в Підліткова проза
Відредаговано: 09.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
