Перші дні листопада.
Осінь стояла тиха й ясна — та, що називають сухою. Листя вже не падало стрімко, а плавно осідало на землю, ніби не хотіло залишати гілку. Повітря пахло димом і яблуками, а небо скидалося на вицвілу акварель.
Вона й він — двоє підлітків, яких доля звела у найхимерніший вечір року. Її звали Ерейра. У ній було щось від листопаду — тихе світло в очах і невимовна туга за чимось, що не має імені.
Його — Фіан. У ньому бриніло вогнем усе, що ще не встигло згаснути: сміх, віра, неспокій і бажання довести, що дива існують.
#1884 в Фентезі
#457 в Міське фентезі
#640 в Молодіжна проза
#168 в Підліткова проза
Відредаговано: 09.11.2025