Та, що дає

-Ти знущаєшся? Знову звільнився? І що нам тепер робити? - кінець року в нашій родині, здається, перетворився в кінець світу.

-Марино, не починай. Мене не цінують, проєкти відхиляють, зарплатню не підвищують, чому я маю здихати там? - Макар підійшов ззаду й поклав свої руки мені на плечі.

-Тому що зараз грудень, у нас маленька дитина і купа родичів, які мають приїхати в нашу орендовану квартиру на Новий рік.

-І що? Викрутимось, - чоловік спробував обійняти, та я скинула його руки й вискочила з-за столу.

-Як? Моїх грошей вистачить на оплату житла і шматок хліба. Я ще не знайшла костюм синові, до речі, на останнє свято в садочку, не купила подарунки, а за меню до столу взагалі мовчу. Ну як можна було звільнитись перед Новим роком? Ну чому ти думаєш тільки про себе? - я сварила Макара, а подумки горіла від сорому перед родичами і друзями, перед дитиною, до якої не прийде Дід Мороз. А ще з жахом розуміла, що в наступному місяці прийдеться звільнити квартиру, яку ми так довго шукали й залишитися з малюком на вулиці.

Чоловік стійко вислухав мою тираду і стиснувши кулаки вилетів з квартири. А я вперше за довгий час дала волю почуттям. Плакала довго, картала себе за довгий язик, коханого за дурість і долю за таке безталанне життя. 

Я не маю багатих батьків, знайшла собі простого інженера, рано вискочила заміж, вчилася, заколисуючи малюка, і мріяла що от-от настане щасливе життя. Спочатку так і було. Жили з моїми мамою і татом. Грошей вистачало на найнеобхідніше, щось дарували малечі дідусі й бабусі, щось передавали родичі. Чоловік працював на двох роботах, приходив пізно, але завжди знаходив час для сина. А ми завжди з нетерпінням чекали улюбленого татуся або будили його нашими обіймами. Відверто кажучи, ми були бідними, але щасливими. Ночами я обіймала Макара й розповідала про те, як будемо жити у величезному будинку, їздити на дорогій автівці, віддамо сина в приватну школу і обов’язково будемо подорожувати. Чоловік лиш сонно посміхався й пригортав мене до себе.

А потім щось змінилося. Мені вдалося вийти на роботу, Макар отримав підвищення і ми переїхали в орендовану, квартиру. Грошей стало більше, а щастя чомусь менше. Я бачила як швидко підіймаються наші друзі, купують житло, народжують дітей, подорожують і не розуміла, що ми робимо не так. Звісно, злилася на чоловіка, що не відкладає, що не просить збільшення зарплатні, журила, що не водить мене до ресторану й не купує квіти. Адже подруги затоплювали соціальні мережі своїми ідеальними сімейними фото, я ж могла зробити світлину сина на санчатах і себе в офісі.

Після кількох сварок ми таки почали відкладати кошти на власну квартиру. Я брала додаткові підробітки, працюючи вночі, звісно, мало приділяла уваги синові, який хотів простих маминих обіймів і чоловікові, який банально хотів свою дружину. Здавалося б, ось воно щастя: депозит із позначкою “житло” поволі ставав пузатим, але наша сім’я перетворювалася на чужих людей, що проживають під одним дахом. Макар довго не затримувався на роботах, а я, заклопотана підробітком, дитиною, побутом, все частіше плакала у ванній і не розуміла, що з нами трапилось.

А сьогоднішня витівка Макара перекреслила всі плани на те, щоб вилізти з цього лайна. Чоловік мало того, що звільнився, то ще й прийшов пізно та нетверезий.

-Чудово, тепер у мене чоловік безробітний п’янчуга! Ти хоч сину не показуйся.

-Слухай, ти дістала вже! Може, знайшла собі іншого і не знаєш як розлучитися?

-Я дістала? Це ж ти у нас мужик! Тільки окрім народити сина, і то, народила я, ти більше ні на що не здатний. Де наш дім? Син в школу вже йде, а ми досі в орендованій квартирі. Друзі по десять разів за кордон літали, а ми на море не можемо виїхати, бо то грошей немає, то в тебе робота. Я вже мовчу про кіно, ресторани, та хоч би на каву з генделика запросив. Невже я не заслуговую на подяку за те, що роблю для вас? - здавалося я виплакала весь біль, але ні, перед Макаром стояв вулкан, що вже не міг стримуватися.

-А я не заслуговую? Ти ставишся до мене, як до речі. Дай гроші, винеси сміття, посидь із сином, купи їсти. Я вже не пам’ятаю, коли останній раз ти мене обіймала і цілувала, не кажу вже про інтим. Тобі постійно всього мало і все не так. Чи я правий і в тебе є інший? - Макар всівся на стілець і дістав з пакета пляшку пива.

-Ще один такий дурень? Ні, дякую вистачає тебе! Який інтим, я вночі роблю завдання, щоб заробити гроші. Та в мене тепер мрія добу проспати! Я виснажена, знервована, постійно думаю над сотнею завдань, а ти тільки про секс!

Я вперше спала на розкладному кріслі на кухні. Ну як спала, думала про несправедливі слова чоловіка, жаліла себе й шкодувала, що так рано вийшла заміж. Може, сама я досягла б більшого. А під ранок, коли сил зовсім не залишилось і очі таки зімкнулись, мені наснився дивний сон. На моїй кухні готувала чай дівчина дуже схожа на мене, але її вигляд… Білосніжна сорочка з мереживом, зелена довга спідниця а-силуету, зібране в пучок кучеряве волосся… Вона була, ніби з Вікторіанської епохи, але те, як незнайомка вміло користувалася сучасною побутовою технікою зовсім не вписувалося в цей стиль. Доки я дивувалася, як дівчина не заплутується в спідниці, що вкриває мій ламінат, і як вона так легко, невагомо, ходить, вона обернулася до мене й посміхнулася:

-Прокинулась? Чаю? У тебе відмінний смак, - два горнятка опинилося на столі, незнайомка  присіла на стілець і жестом запросила мене.

-Хто ви? Як сюди потрапили? - я висковзнула з-під ковдри, але підходити до столу не спішила.