Містика
Хащі
Каркнув крук на старезній сосні,
Я не слухав, йшов в хащі лісні,
Оминав я місця світлі і ясні,
Забрів в марево, неначе у сні.
Повели мене лісові стежини,
Наче кликав хтось на гостини,
Туди, де темні вікові ялини,
Сонце бачило лиш їх вершини.
Серед тиші і спокою я заблукав,
І я раптом почув, що мене хтось гукав,
Сухий чорний дуб, що мене так лякав,
До себе він кликав, поки я зволікав.
Зрозумів, що не зможу вернутись,
Щось хотіло до серця торкнутись,
Розум радив піти і забутись,
Я чув те, що не мало відбутись.
Залишив ту, для якої був милим,
І ступив на смарагдовий килим,
І відчув, наче час став застиглим,
Де я жив, я вважаюсь вже зниклим.
#926 в Різне
#125 в Поезія
#365 в Містика/Жахи
Відредаговано: 25.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
