Розділ 5

***

Ніщо не істина! Все дозволено! Проте, це не про вседозволеність... це про те, що не існує обмежень крім тих, які ти сам собі встановлюєш. Це не лише про повсякденне життя! Але з цим ми стикаємося щодня, поринаючи у рутину.

Починаючи із дошкільного віку, потім у школі нас привчають до рутинного графіку, а порушення графіку каралося. Здобуття освіти, особливо вищої, – це підготовка до робочих будніх. Не важливо, працюєш ти руками, чи звичайний офісний планктон – твоє завдання «з… і до…» робити вигляд, що ти виконуєш поставлені завдання, а в кінці робочого дня, тижня чи місяця показуєш результат своєї праці. Не важливо який, результат має бути! Задовільний результат – молодець, можеш розраховувати на премію… незадовільний – ну, премії не отримаєш і будеш витрачати час на те, щоб переробити…

Знайомо? За таким принципом я жив та працював… ой, довго! Навіть усвідомивши, що цю дурню потрібно змінювати, я продовжив слідувати графіку… робити вигляд, що роблю роботу… отримувати копійки за свою працю…

Сакральний вислів «як мені платять, так я і працюю» завжди має другу сторону, а саме «мені платять так, як я працюю». Звичайно, мільйони «трудяг», особливо з «офісної братії», мені заперечать, що це система переважно влаштована на експлуатації, а тому нікому не вигідно її ламати!

Я зламав! Не можна постійно скиглити про те, як ти ненавидиш свою роботу, на якій отримуєш крихти з панського столу і не маєш жодного розвитку… Я обрав шлях змін: між вибором змінити роботу та змінитися в роботі – я обрав змінитися! Змінив потерті джинси та пом’яту футболку на стильній костюм, кросівки – на лаковані штиблети… жорсткий графік – на досягнення результату… циферки звіту – на прибуток для компанії та себе! Як маєш хист відкрити шлях на до серця та розуму клієнта і назад – то срібло, як то кажуть, буде і тобі й команді.

***

Як і кожен ранок, але всупереч усталеній думці, виключно після того, як прокинувся від здорового сну, зробивши тридцять три рейнджерські відтискання та двадцять підтягувань… з’ївши ситний сніданок та випивши кави… я надягаю костюм (у мене їх зараз уже 12) і відправляюся у офіс!

Офіс зустрічає мене запахом кави, кондиціонованим повітрям і скляними перегородками, за якими кожен будує власну маленьку імперію з таблиць, презентацій і амбіцій.

Колись я заходив сюди з опущеними плечима, згорблена частинка офісного механізму з потухлими очима, без вогнику. Я сідав на своє робоче місце рівно о 8.30, переповнений стресом та жалістю до себе… а вставав лише на обід, щоб зажувати щось солоденьке під каву… ну і в кінці робочого дня, якщо хтось із керівників не вирішував повісити на мене додаткове завдання, яке завалив черговий невдаха. Після чого плентався додому, де мене чекав черговий стрес… у кращому випадку…

Тепер я заходжу у офіс із поставою, яку тренував не менше, ніж біцепс. І у офіс я приходжу коли мені зручно! Як і йду з нього на обід… або сам вирішуючи, що на сьогодні з мене досить.

Ні, я не став власником цього бізнесу… і я не належу до команди СЕО! Це не поганий вплив Тарґо, який на початку нашого знайомства взагалі не розумів, як можна сидіти на одному місці довше, ніж пів години.

Все просто: я припинив робити вигляд, що працюю, я просто планував і чітко слідував плану… а це почало приносити результат.

Зі мною вітаються власники та керівники, як із рівним, мої колеги намагаються потоваришувати зі мною (особливо ті, які не минали нагоду навісити на мене свою роботу) і з заздрістю дивляться мені у спину. Не тому, що я просто став іншим, а тому, що я почав поводитися так, ніби я інший.

Це дивовижно: світ дуже швидко погоджується з тим, ким ти себе оголосив.

Я більше не рахую години. Я рахую результат. Не виконані задачі — а угоди. Не звіти — а вплив. І знаєте, що найцікавіше?

Система не чинить опору тому, хто приносить користь. Вона стає гнучкою. Вона навіть починає тебе поважати.

Але є одна річ, про яку не пишуть у мотиваційних книжках. Коли ти перестаєш бути гвинтиком — ти стаєш частиною механізму, який крутить інших. Я це відчув уперше, коли підписував контракт, знаючи, що команда працюватиме ночами. Я сказав: «Це прорив. Ми зробимо це!»

І вони повірили. У той вечір, повертаючись додому, я довго дивився на своє відображення у вітрині. Костюм сидів бездоганно. Погляд — холодніший, ніж раніше.

Свобода — це не відсутність правил. Свобода — це здатність встановлювати їх самому. Питання лише в тому, для кого. Справжня влада – це тиша. Коли ти не реагуєш на провокації, ти стаєш невидимим та небезпечним.

***

— Пане Артуре, вітаю! Усі папери, про які Ви просили, уже підготовлені та передані Вашій секретарці. – пролебезив Гаррі, який не давно був у числі тих, хто дивився на мене звисока, не рахуючи за рівного собі. Та зараз у мене свій кабінет та навіть секретарка (хоча вона мені потрібна лише для статусу, акумулювання інформації та документів, ну і перенесення зустрічей, якщо мені раптом надоїсть сидіти у офісі), а він – прижимистий лакей звітує про виконання поставленої задачі.

Я просто кивнув, не глянувши на нього увагу, та попрямував у свій кабінет. Ні, я не став чванливим! Просто я знаю ціну цієї людини та собівартість результатів її праці…

Знаю, що під час кожного обіду мені перемивають кісточки та розповідають, як моя точка сидіння змінила моє світосприйняття. Це до речі найдрібніша з пліток про мене... кожен офіс страждає такою хворобою як ґоссіпінг… а Тарґо, коли йому нудно стає, займається тим, що мандрує по офісу і збирає платки про мене! Деякі настільки абсурдні, що аж навіть не смішно… Знали б вони правду!