4

Ніч в замку на диво пройшла гарно. На ранок всі жителі були задоволені, і в очікуванні нових пригод. Всім не терпілось обійти замок і дослідити всі  куточки. Кожному виділили окремі кімнати, дівчата були в одному крилі, а хлопці в іншу. На сніданок вони вийшли всі вчасно, дівчата домовились всі разом подивитись на кімнату в якій була бібліотека.
Бібліотека знаходить на другому поверсі, там колись були парадні покої, на сьогодні кімнати стоять пусті з голими білими стінами, єдине, що залишилось це кам’яні портали дверей, та оригінальні каміни. 
Оленка з дівчатами весело щось обговорювали, але коли вони зайшли в приміщення , яке колись було величною бібліотекою, у них захопило дух. Величні стіни, пуста кімната віддавала холодом і таємницею минулого. В цій кімнаті відчувалось щось моторошне і холодне, не живе. Дівчата пройшли в глибину кімнати в повній тиші і тільки Оленка різко повернулась назад, знов почувши шепіт.
-Оленка…- тихий, непомітний, як легкий подих вітру. Вона напружилась і повернулась до дівчат.
-  ви нічого не чули- напружено спитала дівчина.
-ні, нічого. Тут повна тиша, що аж ніяково.- промовила Дарина. – та і взагалі це місце дивне, енергетика тяжка.
-та перестаньте нагнітати, місце дуже гарне, зі своєю історією та таємницями. Я таке полюбляю.- промовила весело Софія.
Всі переглянулись і почали роздивлятися кімнату. Хтось примітив вихід на замкові балкони, а Оленка знайшла двері, які вели на велику терасу-балкон, увінчану витонченою кам’яною балюстрадою та скульптурами. З цієї висоти відкривався неймовірний вид на низовину, ліси та навколишні поля Галицького краю. У сонячну погоду звідси можна було побачити місцевість на десятки кілометрів. Дівчата ахнули від такої краси і стояли декілька хвилин не рушив з місця, кожна боялась зруйнувати чарівність цього моменти. Безкрайній вид і здавалось, що весь світ як на долоні. 
-подивіться сюди, дівчата- захопливо крикнула Софія. З верхньої тераси, де вони стояли, вели два симетричні крила, які вели вниз до середньої тераси. 
- там колись були фонтани, скульптури та геометричні клумби, відокремлені низькими огорожами.- всі обернулись на голос Дмитра. Він поглядав на дівчат з цікавістю. – дуже гарний краєвид звідси. – тихо промовив хлопець.
-так- сказала Оленка, - це місце неймовірне.
Дмитро декілька секунд дивився на вид з тераси, а потім перевів погляд на дівчину і погляд його був дуже далеким від цього місця. У Оленки побігли мурахи по спині, цей погляд , він був таким, що здавалось він щось знає, но не каже і краса цього місця його мало цікавить. Вона хотіла сказати  це, але легкий вітер доніс до неї  слова, ледь помітні.
-Біжи звідси…
- що?- спитала Олена обернувшись на дівчат. – ви щось казали?-вона була злякана і дівчата це бачили.
- Олена, все добре? Ми нічого не казали. Щось відбувається?- всі почали переглядатися. 
-та ні, все добре, просто здалось. – натягнуто посміхалася Олена.- давайте подивимось другі кімнати.
Всією групою вони ходили від кімнати до кімнати. В одній з кімнат вона знайшли картини сучасних художників, керамічних виробів та скульптур. В замку  іноді проводили персональні виставки. Але коли вони дійшли до дзеркальної кімнати у Оленки пішли мурахи по всьому тілі. 
-тут також пуста кімната, мені вже зябко, може в парк сходимо?- звернулась Дарина до групи і всі в повній тиші були з нею згодні. Коли всі почали виходити з кімнати, Олена затрималась. Її  зупинив маленький блік на стіні, вона підійшла до ного, хотіла роздивитися, але він зник. Олена повернулась до кімнати обличчям і дар мови її покинув. Кімната була вся в дзеркалах. 
Всі дзеркала були у нижній частині стін. Вони створювала оптичний ефект нескінченного простору. На підлозі були важкі, пістряві килими з торочками, в кімнаті з’явилися столи, крісла та дивани, вся мебель була вкрита позолотою та дорогою оббивкою, а на стінах  були відверті картини зі зображенням оголених міфологічних істот.
Олена роздивлялася кімнату і не розуміла, чому вона все це бачить. Але потім в дзеркалах вона побачила силует дівчини в білому платті і злим лицем.
-Забирайтесь звідси.-  крикнула дівчина в білому і вийшла з дзеркал в напрямку Олени. Вона повторювала одні і ті ж слова «забирайтесь звідси» і наближалась все ближче і ближче  до Олени, а вона не могла і шагу зробити, все тіло заклякло. Єдине що вона могла - це просто дивитись на те, чого просто не могло і не повинно було бути. Але це все було.  Дівчина в білому наблизилась настільки близько, що Олена могла роздивитися її обличчя, вона дивилась і не розуміла, обличчя не було, очі бездонні і чужорідні, вона б назвала їх дикими, не людськими.  І пролунав крик. Крик був настільки сильним, що Олена втратила свідомість.