Розділ 29

Коридор, у якому вони опинилися, був довгим і холодним. Стіни, викладені гладким чорним каменем, випромінювали ледь помітне світіння, ніби всередині щось жило. Друзі йшли мовчки, розуміючи: це останній крок перед відповідями, які вони шукали.

— Ми наблизилися до істини, — прошепотів Соломон, зупиняючись перед масивними дверима з древніми символами.

Домініка торкнулася поверхні дверей, і раптом вони самі почали відкриватися, випускаючи потік теплого світла.

— Готові? — запитав Лео, озираючись на друзів.

Коли вони увійшли, перед ними відкрилася величезна зала, в центрі якої знаходився трон. На ньому сиділа постать у темному плащі, обличчя якої було приховане.

— Нарешті, — пролунав глибокий голос. — Ви пройшли всі випробування, але чи зможете прийняти правду?

— Скажи її, — Домініка не зводила погляду з незнайомця.

Фігура підвелася, і світло освітили її обличчя.

Це була… Домініка.

Але старша. Мудріша. З іншим поглядом — суворим і пронизливим.

— Це неможливо… — прошепотів Алім.

— Це те, що чекало мене в майбутньому, — пояснила старша Домініка. — І це майбутнє може стати вашим, якщо ви не зробите правильного вибору.

— Що ти маєш на увазі? — Амір звузив очі

— Ви маєте вибрати, ким бути: рабами своєї долі чи її творцями, — її голос був водночас суворим і теплим. — Минуле, таємниці, які ви відкрили, не визначають вас. Ви визначаєте їх.

Домініка відчула, як у грудях заворушився страх. Чи вона справді стане такою?

— І що нам робити? — запитала вона.

— Вирішити, ким ви є. Прийняти себе такими, якими є. І не дозволяти минулому диктувати вам майбутнє.

В залі запанувала тиша.

Кожен із них стояв перед вибором.

І вони знали: це не лише кінець їхньої подорожі, але і початок нового життя.