Післямова

П'ять років. Саме стільки минуло відтоді, як мені вперше спала на думку ця історія.

Усе почалося випадково. Я їхав у маршрутці й помітив дівчину. Не міг зрозуміти, чи вона плакала, чи мені лише здалося. Саме в той момент у голові народилася думка: а що, як людина могла б проклинати своїм плачем? Так з'явилася назва **«Плач проклятих очей»**. Звісно, тоді сюжет був зовсім іншим, ніж той, який ви щойно прочитали.

Спочатку це мала бути історія про мафіозний синдикат, що полював за очима Олесі. Хоча тоді вона ще навіть не мала цього імені, та й характер у неї був зовсім інший. Потім виникла ідея містичної агенції, яка розкриває дивні справи, дуже схоже на фінальну ідею. Саме тоді народилися деякі персонажі: дівчина з гетерохромією, яка згодом стала Кариною, і крута директорка агенції, що пізніше змінила стать і перетворилася на директора університету.

Та, як бачите, зрештою народилася зовсім інша історія. Історія про університет, студентів і містичні розслідування. І, чесно кажучи, я дуже радий, що обрав саме цей шлях. Завдяки цьому вдалося створити багато персонажів, продумати лор цього всесвіту, його правила, взаємодію та стосунки між героями.

Але все це було зовсім не легко. На створення цієї історії пішли роки. Безліч разів я думав, що не варто продовжувати. Часто заходив у глухий кут і просто не розумів, куди рухатися далі. Та чомусь ця ідея не відпускала мене. Я знову думав, переосмислював, щось змінював... і повертався до неї.

А потім просто почав писати.

Перший розділ. Другий. Третій...

Потім була майже піврічна перерва. Я багато обдумував історію й зрозумів, що хочу спробувати написати передісторії персонажів. Саме тому історії Карини та Ігоря стали одними з перших, які я написав повністю. Цей експеримент виявився вдалим, і після нього я зміг рухатися далі: четвертий розділ, п'ятий... і так крок за кроком.

У якийсь момент я зрозумів, що повністю завершив чернетку першого тому. Хоча тоді навіть не думав про те, що це буде окремий том. Я просто писав розділ за розділом.

Є ще одна річ, без якої цього твору, мабуть, не існувало б. Це підтримка й зацікавленість інших людей. Були ті, хто читав мої чернетки, ділився враженнями й чекав продовження. Саме це давало сили писати далі. Хоча, як це часто буває, не всі люди залишаються поруч назавжди.

Ця підтримка зникла, і подальшу роботу над книгою я продовжив уже наодинці.

Останній рік став роком редактури й остаточного усвідомлення того, що саме я створюю. Я відредагував перший розділ і опублікував його. І, чесно кажучи, без підтримки було непросто. Іноді навіть здавалося, що нікому це не потрібно. Саме тому між редактурою перших розділів були такі великі перерви.

Але все змінилося в той момент, коли я зрозумів, що для історії потрібно написати абсолютно новий розділ. Саме тоді змінився й мій настрій. Я раптом почав отримувати справжнє задоволення від роботи, бо вже чітко бачив, куди веде ця історія. І мені це дуже подобалося.

Після цього редактура вже не здавалася виснажливою. Знову з'явилися і задоволення, і мета. Крок за кроком я писав, редагував, переписував, думав і знову писав. Хотілося лише одного: щоб ця історія була завершена. І щоб одного дня її хтось прочитав.

І ось... Я нарешті це зробив. Перший том завершений.

Якщо чесно, навіть зараз у це важко повірити. Я завжди любив вигадувати історії, але майже ніколи не доводив їх до кінця. П'ять років тому Сашко був упевнений, що ця ідея так і залишиться лише думкою, яка одного разу народилася в маршрутці.

А тепер ця випадкова мить, коли я побачив дівчину в маршрутці - стала початком моєї першої книги.

Дякую всім, хто прочитав! Ми ще зустрінемось, бо це був тільки початок цієї історії!

3 Серпня, 2026 рік. Херсон