27. Містичні детективи

Дивне, нелогічне та хаотичне. Я взагалі не розумію цього місця, в якому знаходжусь. І не відчуваю себе ні живим, ні мертвим.

Та в моїй пам’яті точно була смерть. Я помер від старості, сидячи в кріслі перед телевізором. Але, відкривши очі, побачив, де опинився, і тепер існую тут.

Пройшло… Навіть не знаю, скільки пройшло, бо часу тут немає або ж я відчуваю його по-іншому. Деякі мешканці кажуть, що знаходяться тут десятки років, хтось лише декілька днів, а хтось навіть не може зрозуміти, скільки триває хвилина.

Але кожен тут має щось незвичне в собі: починаючи з вигляду, закінчуючи силою, якою вони володіють. І я не виняток. Якось мені вдалося знайти тут віддзеркалення, і я побачив себе. Все моє тіло було темним, без жодного кольору. Лише темна фігура, у якої навіть немає тіні.

Це й не дивно, бо моя сила полягає в тому, щоб ховатися в тінях і спостерігати за всіма. Саме цим я і займався весь той невизначений час, поки знаходився тут. Я спостерігав за цими істотами… Чи краще назвати їх монстрами? Бо вони розповідали про свої вчинки, а таке могли робити тільки монстри…

Та одного дня це змінилося. Коли я просто переміщався між тінями, з’явилося яскраве світло, через яке всі тіні на місцевості зникли, і мені довелося стати звичайною темною фігурою. Але це світло манило мене. Чомусь я хотів пройти через нього і… Я це зробив…

Відкривши очі, я побачив світ, у якому народився… Коли ще був людиною…

- Діма, ну покажи мені ще раз свої мечі.

Одразу ж мій погляд впав на того, хто це сказав. Це був хлопець в окулярах, який ішов поруч з іншим хлопцем, що тримав у зубах зубочистку.

- Зустрінемо привида по дорозі, тоді дістану.

Вони говорили про щось дивне, але не настільки, як те, що я чув раніше. Це мене зацікавило, тому моя фігура розчинилася в їхніх тінях, і я почав стежити за ними.

І справді, через декілька хвилин вони зустріли привида, і блондин із зубочисткою нізвідки створив два мечі з крові та знищив того привида.

- Це просто неймовірно! Ну чому в мене тільки ніж…

Другий хлопець був у захваті, але водночас сумував.

- Я ж тобі кажу, що ти зможеш відкрити в цьому ножі додаткову силу, якщо постараєшся.

- Та це не цікаво, бо це все ж таки не мій артефакт.

- Треба бути терплячим.

Я дещо почав розуміти, зв’язавши докупи всі чутки та розмови, які чув у тому дивному місці. Значить, час від часу ми, мешканці того світу, можемо потрапити у світ живих людей. А деякі люди тут мають силу, щоб перемогти нас і повернути до нашого світу… Або ж ми можемо померти остаточно…

- Та все ж таки… Я не розумію сенсу знищувати привидів, якщо вони й так нікому не шкодять та з часом самі підуть звідси.

- Знаєш, якщо я можу діяти, то я буду діяти.

Після цих слів я перемістився в іншу тінь повз людей, що проходили поруч.

***

Декілька тижнів я бродив містом. Наскільки ж воно змінилося. Я з’ясував, що після моєї смерті пройшло приблизно тридцять років. Відвідав свою квартиру, в якій тепер жило якесь подружжя. Простежив за своїми найближчими родичами. А також навіть побував на власній могилі.

Окрім мого імені та дат, нічого не було написано.

Та тепер я не знаю, що робити… Який сенс мені знаходитися тут? Та й, чесно кажучи, тут просто нудно… Бо у світі, де я проводив життя після смерті, було куди цікавіше.

- Олег та Діма, відбулося вбивство. Коля вже чекає на вас,  - сказав якийсь блондин без одного ока.

- Так точно!

Прокричали обидва хлопці, після чого побігли, а я швидко пірнув в одну з їхніх тіней.

Блукаючи містом, час від часу я зустрічав цих хлопців, які проводили свої розслідування, тому інколи стежив за ними. Але раніше вони лише знищували привидів та розмовляли про навчання, а тепер їм нарешті дали справу.

Було дуже цікаво спостерігати за цими містичними детективами… Саме так назвав себе Олег.

- Фу… Хтось їв труп?  - скривився Олег.

- Це точно була містика. Бачиш, яка реакція від зілля.

Справа була дивною. Труп дівчини був надкушений у різних місцях, і вони одразу сказали, що це не тварина, бо сліди укусів були людськими або максимально на них схожими.

Далі вони ходили різними місцями, і потім до мене дійшло, що якесь зілля допомагало їм показувати шлях. Так вони знайшли місце, де напали на жертву, а там було купа доказів того, що це вбивство скоїв монстр. Вперше я почув це слово саме від них і з часом зрозумів, що до монстрів належу і я. І що всі ми приходимо зі світу монстрів.

Та ця детективна історія настільки мене захопила, що я про це навіть не замислювався. Наприкінці дня Олег та Діма натрапили на сховище в м’ясокомбінаті, де жив той монстр. Між ними зав’язалася битва. Діма боровся за допомогою кривавих мечів, але це було неефективно, бо монстр буквально з’їдав його кров.

І саме тут ніж Олега допоміг, бо залізо той відкусити не міг. Після декількох парних атак вони здолали цього монстра, і він помер… Чи повернувся у світ монстрів. Цього ніколи не зможеш дізнатися.