24. Хтивість

Звичайний вечір суботи. Уже почалася зимова сесія, і скоро вона закінчиться. За цей час, начебто сама містика дала нам вихідні. Або ми просто перестали її помічати.

Дуже незвично, що вже більше тижня нічого не відбувалося. А коли до нас приєдналася Олеся, ледве не щодня щось траплялося. Від такого можна й стомитися, хоча мені це навіть подобається.

Та, звісно, остання справа зі скінволкерами виснажила нас усіх. Ми самі відправилися в пастку, і це було дуже небезпечно. Їх було багато, а захищатися могли лише я та Іштван, адже Марина витратила свої сили, використовуючи світлу магію, а в Карини закінчилися зілля. Та й усю роботу, якщо чесно, робив Іштван, бо я бачив, що його сила значно більша за мою. Наскільки ж він крутий...

Але найбільша небезпека була в Олесі та Ігоря. Вони мені все розповіли, і добре, що Олександр Іванович встиг вчасно. Потім директор заборонив нам навіть думати про секту, хоча в той момент дивився саме на мене. Насправді він звертався саме до мене.

І я його зрозумів та вирішив так і зробити. Хоч і не погоджуюся з ним, але ж я сам був таким ще місяць тому. Заборонив друзям іти зі мною, коли мене прокляла Олеся.  А далі взагалі не хотів, щоб вони разом зі мною билися з демоном.

Боже, знову я замислився. Треба зосередитися на іншому.

- Ну, стань артефактом!

Я вже протягом години сидів у позі лотоса, а навпроти мене лежало срібне кільце з різними візерунками. Саме через них можна було подумати, що воно містичне. Але насправді це було звичайне, хоч і дуже цінне кільце.

Ще коли я був маленьким, ми з батьками поїхали відпочивати в інше місто. Мені дуже сподобалося, як мама вибирала магнітики в сувенірній крамниці. Вона сказала, що сувенір - це пам'ять не лише про місце, а й про емоції. Я теж захотів собі щось купити, але цікавіше за магнітик. Проте там продавалися лише магнітики, ложки та різні дрібнички, через що я засмутився.

Батько це помітив, посадив мене на плечі й побіг до іншого сувенірного ларька. Перше, що я там побачив, було саме це кільце. Я одразу показав на нього пальцем, і тато все зрозумів та купив його мені. Звісно, для мого дитячого пальця воно було завелике, але мені воно дуже сподобалося. Я беріг його й завжди згадував ту поїздку та спогади, пов'язані з ним.

Коли я подорослішав і більше дізнався про містику, вирішив, що саме це кільце стане моїм артефактом. Але воно ним так і не стало. У мене ніяк не виходить зробити його артефактом. Та я все одно завжди ношу його із собою, як і ніж діда. Раптом одного дня саме воно стане артефактом.

У двері постукали. Мама зайшла до кімнати й сказала, що до мене прийшов друг. Я швидко сховав кільце в кишеню та вийшов у під'їзд. Там я побачив Костю, але ще більше мене здивувало те, з ким він був. Це був обгорілий хлопчик-монстр на ім'я Міша, середній син із «Родини».

- Привіт, Олеже. - Костя обійняв мене.

Я сказав мамі, що піду з ним. Про Мішу нічого не казав, бо вона все одно не бачить містику.

- А хіба ти не мав бути в селі? - спитав я в Кості, одягаючи куртку. Водночас кивнув Міші, мовляв, скоро поговоримо, коли вийдемо з дому.

- Так ми Різдво та Новий рік у місті будемо святкувати. Бо Алісі стало набагато краще після тієї справи.

Ми вийшли з дому. Через зиму вже було темно, і скоро мало стати ще темніше.

- Щось трапилося? - звернувся я до Міші, але Костя заговорив першим.

- Та я йду собі, йду, а тут раптом Міша підбігає, просить допомогти. Ну я й сказав, що можна звернутися до Олежи, бо ми якраз були поруч.

- Зачекайте... Ви знайомі? - Я згадав, через що ми з Олесею пройшли, щоб дізнатися про «Родину».

- Ага. Ще рік тому помітив той особняк. Там багато чого сталося, от я й познайомився з Мішею та його родиною. - Костя посміхнувся.

- І ти нічого про них не розповідав?

- Так ти ж розумний. Думав, ти вже давно сам там побував.

- Можна тепер я скажу? - Міша промовив холодним тоном.

- Так, звісно. Що саме трапилося? - звернувся я до нього.

- З'явився смертний гріх.

***

Смертні гріхи - це монстри. Як розповідала бабуся, це люди, які за життя були дуже сильно пов'язані з одним із семи смертних гріхів. Після смерті вони самі стають гріхом. У світі монстрів їх багато, хоча з'являються вони рідко. Тобто може існувати декілька монстрів одного й того ж гріха, бо всі ці люди були пов'язані з ним. Також кожен гріх найбільше прив'язаний до місця, де жив, коли ще був людиною.

- І чим молодший гріх, тим він слабший. - Міша пояснив Кості те, про що я саме думав. Хоча цей останній факт я почув уперше.

- Зачекай, а як ти дізнався, що гріх з'явився? - першим запитав Костя. Власне, я теж про це думав.

- Це мій секрет. Головне, щоб ви його знищили. Саме вас я й шукав, бо ви вмієте боротися.

Після цього Міша пішов попереду нас, показуючи дорогу до монстра.

- Я взагалі не знав, що ви можете виходити з будинку. - заговорив Костя.