23. Скінволкери. Частина 2

В нас з Ігорем відбулася розмова, після якої я набагато більше дізналася про нього і про Олю... І про те, що з ними сталося.

- Я вийду на вулицю. Треба покурити... - Порушив довгу мовчанку Ігор.

- Так-так, добре...

Коли він разом з Олею вийшов із кабінету, я замислилася, чи може це бути небезпечно. Хоча він же буде на території університету, а вона, наскільки я розумію, захищена.

Потім я подивилася у вікно й побачила, як Ігор вийшов за територію університету та почав палити. Я одразу згадала, як Олег розповідав, що директор постійно сварив його за куріння на території університету, а потім сам виходив за хвіртку і закурював, кажучи, що тут уже не територія університету.

- Хех... Все ж таки як з ними всіма весело...

Але раптом мою посмішку змінила тривога. Я помітила в небі якусь темну цятку, що швидко наближалася до університету. За мить вона різко пішла вниз, просто на Ігоря. Це був якийсь птах, схожий на орла.

- Ігор! - Закричала я у вікно.

Та орел був швидший. Він уже атакував Ігоря, а потім схопив Олю своїми лапами й полетів кудись.

Не знаю чому, але я одразу зателефонувала Роману й попросила його приїхати. Я вибігла надвір.

- Ігор, ти як?!

- У нормі. Весь удар прийняла на себе Оля. Чорт! Треба бігти! Я відчуваю, де вона!

- Зачекай. Роман уже їде до нас...

За кілька хвилин його машина вже під'їхала до університету. Він теж поспішав, через що з нього навіть злетіла кепка, відкривши руде волосся.

Ми одразу рушили. Ігор показував, куди їхати.

Раптом...

- Ай! Чорт!

- Що трапилося, малий?! - Роман подивився на Ігоря через дзеркало заднього виду, а я поклала руку йому на плече.

- З нею щось роблять... І я це відчуваю...

- Давай, рідна, не підведи! А то буде в нас ще одне тіло! - Проговорив Роман, і машина ще більше прискорилася.

Приблизно через десять хвилин ми виїхали до відкритого поля. Посеред нього стояла закинута церква, над якою кружляв той самий орел.

Ми вийшли з машини.

- Як ти? - Запитала я Ігоря.

- Уже нормально... Романе, ви з нами?

- Мене Сашко приб'є, якщо дізнається, що я вас кинув.

Чим ближче ми підходили до будівлі, тим більше бачили скінволкерів. Переважно це були собаки й коти, але я також помітила мишей і голубів. Проте вони не нападали на нас, а мовчки дали пройти всередину церкви.

- Добрий вечір. Не знаю ваших імен, але можете називати мене Контролером.

Пролунав чоловічий голос.

Перед нами стояв чоловік років тридцяти. На ньому був коричневий балахон, а його обличчя не мало нічого особливого. Але за його спиною був хрест, до якого була прив'язана Оля. На неї падало місячне світло. Я підняла голову й лише тоді зрозуміла, що даху в церкві немає. Саме над цим отвором кружляв орел.

- Оля! Що ти з нею зробив?! - Закричав Ігор.

- Нічого! Ха-ха! - Він неприродно широко посміхнувся. - Я нічого не можу з нею зробити, поки ти прив'язаний до неї! І взагалі, навіщо ти привів із собою когось? Вони мені не потрібні!

Раптом я відчула, як мене схопив скінволкер. Краєм ока я побачила, що Романа теж утримують.

- Але подивитися я вам дозволяю. Хіхі!

Контролер підійшов до Олі й провів пальцем по її чолу.

- Що тобі потрібно?! - Ігор зробив крок уперед.

- Твоя смерть. - Контролер посміхнувся, поклав голову набік, заплющив очі й висунув язика, насміхаючись із самої смерті. - Але... Просто відпусти її від себе, і ти залишишся жити.

- А з Олею що буде?

- Ну, вона й так уже не жива. Ахахаха! - Він сам розсміявся зі свого жарту. - А далі... Як вийде. Але ми багато чого про неї дізнаємося.

- Хто ви?! - Крикнув Роман.

Та скінволкер одразу затиснув йому рота лапою.

- Ми? Ми родина. Родина, яку врятував наш Володар. Ми трішечки сором'язливі й робимо те, що скаже Володар. Але я зрозумів, що він теж сором'язливий і не хоче просити нас про деякі речі. А я зрозумів, що йому потрібна вона. Цей дух. Цей артефакт. Це диво. І я вирішив діяти. Зробити йому подарунок... Щоб Володар був щасливий.

- Ви секта? - Запитала я.

У ту ж мить я побачила лють у його очах. Одразу після цього щось сильно вдарило мене в спину. Я хотіла впасти, але скінволкер не дозволив цього зробити, і мені довелося стояти, терплячи біль.

- Ти нас усіх образила. Але я добрий, тому дозволю тобі подивитися, наскільки це прекрасно, коли пов'язані душі розриваються...

- Олеся! - Закричав Ігор, коли мене вдарили. Потім він зі злістю повернувся до Контролера. - Як ти ними керуєш?

Ігор зрозумів, що зараз потрібно якось виграти час. Ми потрапили у велику пастку, і ніхто з нас не міг нічого зробити.