16. Бажаю тебе тут

Бззззз…

Звук будильника мене розбудив. Я вимкнув його й знову заплющив очі… Ні, не треба, бо знову просплю… Тому важко розплющив очі та продовжив лежати. Накопичую сили, щоб встати, а бажання взагалі ніякого.

Минуло п'ять хвилин, а за ними ще п'ятнадцять… Невже запізнюся не через сон, а через власну лінь? Хоча хтось це взагалі помітить? Я й так тиждень через тиждень приходжу, всі вже звикли… Може, взагалі не приходити?

Хоча Карина точно помітить. Вона завжди купує мені трубочки, коли випадає тиждень, що я в місті. Та й Ігор кличе до клубу, коли я приїжджаю. А Олег через день дзвонить, чекаючи, коли я буду. Тут ще й новенькі з'явилися: Марина та Олеся. Такі смішні та милі… І Аліна…

- Так, Костя, підйом! Звісно, помітять, якщо не прийду!

Я плеснув себе по щоках, крикнув і, нарешті знайшовши мотивацію, встав.

- Боже, дай сил на сьогоднішній день!

От біда… Часу вже небагато, і поснідати не встигну…

***

- Цікаво, а в Олега ніж теж гріється?

Мої кулаки загорілися, бо я активував режим артефакту. Давно помітив, що рукам стає тепло, коли використовую цю силу. Особливо це рятує взимку, бо зараз щось дуже холодно.

- Бум! Ха-ха, влучив!

Мене в спину вдарив сніжок.

- Льоха, це ти там?!

Я крикнув і, обертаючись, схопив сніг, щоб кинути у відповідь. Та забув вимкнути артефакт, і сніг просто розтанув.

- Ха-ха! Ти навіть сніг підібрати не можеш.

Тринадцятирічний хлопчик сміявся з мене, а потім кинувся тікати, коли я побіг за ним. Через кілька хвилин ми обидва валялися в снігу. Як завжди. Варто лише вийти з дому, і наче легше стає.

- Льоха, а ти не запізнюєшся до школи? - Згадав я про навчання.

- Те саме питання і до тебе.

- Так, запізнююся. Тому повеселилися, і вистачить.

- Я підвівся й допоміг піднятися йому.

- Точно, брате! До речі, ти будеш у церкві в неділю?

- На жаль, уже завтра поїду в село, але службу не пропущу.

- Ага, зрозумів. - Він трохи засмутився.

- Не сумуй. Ми обидва будемо молитися в неділю, і ти відчуватимеш, що я поруч.

- Що? Ні. Я просто хотів, щоб Аліна допомогла мені з математикою, бо скоро контрольна. А вона ж без тебе до церкви не ходить.

- А… Ну так, Аліна на церкву дивиться більш…

- Науково.

- Та все одно ми приймаємо будь-кого, і кожному потрібен свій час, щоб прийняти віру.

Ми з Льохою ще трохи пройшлися, а через деякий час наші шляхи розійшлися.

- До речі… Аліса… - хлопчик трохи запнувся. - Вона як?

- Все те саме.

Мої слова були тихими, бо це питання звучало щоразу, коли ми зустрічалися. І щоразу відповідь була однакова.

- Виходить, навряд чи на Різдво вона буде в місті?

- Якщо вірити й молитися за мою сестричку, то не тільки на Різдво вона буде тут!

Я підбадьорив і хлопчика, і самого себе. Після цього ми помолилися й розійшлися.

Як раптом навколо шиї стало дуже спекотно. Хтось літав, і я одразу ж спіймав це створіння. У моїй руці опинилася маленька прозора кулька з крильцями, від якої йшло жовте світло.

- Дитинча феї? Ти чого тут забула?

Вона почала літати навколо моєї голови, а я намагався простежити за нею, аж поки не закрутилася голова.

- Так, гаразд, я не розумію… Де твої батьки?

Я почав озиратися, та помітив лише дорогу, по якій їздили машини. Це точно не те місце, де живуть феї.

- Ти загубилася?

Феєчка повільно літала вгору й униз. Це була позитивна відповідь. Потім вона полетіла вбік, і я побіг за нею.

Ми звернули у двори будинків, і я помітив чоловіка, який курив цигарку. Поруч із ним стояла ялинка, яку він купив до новорічних свят. Фея підлетіла до цієї ялинки, а потім повернулася до мене.

- Феї люблять жити біля природи. Але ти не лісова, бо вони мають зелений колір, а в тебе більше колір міста…

- А? Що там кажеш? Ялинка сподобалась? - звернувся до мене чоловік.

- Ага! Де ви купили таку?

- Біля центрального парку. Оця була найяскравіша з усіх!

- Дякую.

Я відійшов від нього й дещо зрозумів. Потім звернувся до феєчки:

- Виходить, ти фея з парку. Побачила, як продають ялинки, залетіла туди. Потім заснула, дерево почало забирати твою силу, чоловік помітив, що в ньому є щось незвичайне, і купив його. Після цього відніс ялинку додому, а ти прокинулася вже далеко від свого дому.

Фея знову повільно політала вгору й униз. Значить, я мав рацію.