14. Таємниця замкнутих просторів. Частина 2

Середина літа, і все ж я вирішив вступити до цього університету. Наскільки я зрозумів із розповідей бабусі, це перший університет, який намагатиметься навчати людей, здатних бачити містику. Тобто готувати містичних детективів.

Хоча бабуся вчила мене цього все дитинство, а останнім часом я й сам виконую різні справи, я вже вважаю себе містичним детективом. Та і раніше містики не мали ніяких університетів то для чого це потрібно?

- Чесно кажучи, я розумію, що тобі воно не потрібне, але ми ледве змогли вибити цей університет. У Сашка, напевно, і так дуже багато роботи з паперами, та й навряд чи він зможе швидко знайти вчителів. Тому, можливо, буде краще, якщо ти вступиш і станеш головним для тих людей, які не знають, як взаємодіяти з містикою.

Так сказала моя бабуся. Напевно, вона права. Я й сам не проти. Особливо якщо врахувати, що з коледжу я пішов, а університет навіть не обирав. Тому весь цей час займався роботою містичного детектива.

Зараз потрібно просто зайти всередину й поговорити з директором, щоб він обговорив зі мною деякі питання.

- Цікаво, чи скаже він, яким маленьким я був, коли востаннє мене бачив.

Зайшовши всередину, я помітив, що нікого немає. Тому навіть не зміг запитати, де кабінет директора. Обійшовши весь перший поверх, я зрозумів, що тут його немає. Під час огляду помітив, що стало трохи темніше, наче сонячне світло погано проходило крізь вікна.

Коли я піднявся на другий поверх, знову нічого не знайшов. Але, діставшись третього поверху, побачив людину. Він просто сидів в коридорі, притулившись до дверей якогось кабінету.

Це був чоловік у діловому костюмі з білявим волоссям і зеленими очима. Його обличчя й руки були вкриті пластирами.

- Вибачте, а де тут кабінет директора?

- На наступному поверсі. А що, якісь важливі справи?

- Так, потрібно обговорити вступ...

- А-а-а, ну тоді так. Одразу піднімешся і побачиш директора. Він буде просто сидіти в коридорі...

- Ну добре, дякую...

Якось дивно, але я все ж почав підніматися. Чомусь кожен крок сходами давався дуже важко. Проте я піднявся й зазирнув у коридор.

- Ти ж, напевно, Олег. А я якраз директор. І зараз було б славно, якби ти мені допоміг. Заодно й дізнаємося, які в тебе навички...

У коридорі сиділа та сама людина в тій самій позі й на тому самому місці, що й поверхом нижче. А сам коридор був точною копією коридору поверхом нижче.

***

- Будеш бігати чи одразу зрозу...

Я побіг на нижчий поверх, але там знову сиділа та сама людина.

- Все ж таки почав бігати.

- Що це означає? Ви були на третьому поверсі, потім я піднявся вище, і ви були там. І весь поверх був ідентичний цьому.

- Слухай, у цієї будівлі лише чотири поверхи. Сам бачив. Ми зараз на третьому, тому спробуй подивитися, що буде після четвертого.

Але я нарешті зібрався з думками.

- Це якийсь іспит від вас?

- Ох, все ж таки розумний. Походу освіта твоєї бабусі добре на нас впливає, бо я також навчався у неї. Але, на жаль, це не іспит.

Він підвівся й підійшов до мене.

- Це якась пастка поверху. Спускаючись або піднімаючись, ти завжди потраплятимеш на третій поверх нашого університету... Хоча через те, що тут немає сонячного світла, мені здається, що це вже не університет.

Його веселе обличчя стало серйозним, поки він це розповідав.

- І скільки ви вже тут?

- З самого ранку, як тільки прийшов. Чесно кажучи, я навіть не знаю, що нас оточує... Тому, скориставшись нагодою, трохи поспав.

- Поспали в такій ситуації?

- Ну слухай, у першу чергу я директор звичайного університету, і мені потрібно займатися звичайними університетськими справами. А вже потім, коли випадає нагода, думати про містичну частину університету. Тому я мало сплю, а тут ось такий момент видався.

- Так, ну ви хоч щось з'ясували?

- Не знаю. Я хвилин десять тому прокинувся...

***

Ми оглянули всі кімнати на поверсі. У них не було нічого особливого. Єдине, що впадало в око, це відсутність сонячного світла, а за вікнами була лише темрява.

- Око... - раптом сказав директор.

- Що? Ви щось зрозуміли?

- Та ні, просто озвучив, що в мене заберуть, щоб дізнатися, як вибратися з цієї пастки. - Він знову сів, притулившись до дверей.

- Заберуть, щоб дізнатися... Ви ж про свою здібність? Бабуся розповідала...

- Твою бабусю не варто брати в розвідку. Але так, з мене забирають якусь частину тіла, а натомість я дізнаюся потрібну інформацію.

- І виходить, що з вас хочуть забрати око. Не думаю, що вам цього зараз хочеться.