13. Таємниця замкнутих просторів. Частина 1 (Редактура)

- Так це монтаж! - раптом вигукнув Ігор.

Як тільки я прийшла після школи до університету, Марина одразу повела мене до кабінету директора, де вже були Олег та Ігор з Олею, ну і, як зрозуміло, сам директор. Вони всі стояли біля столу й дивилися в монітор комп’ютера. Олег покликав нас, щоб ми теж подивилися на те, що бачили вони. У цей момент я помітила, що в нього була розбита губа, хоча ще вчора з цим усе було нормально. До речі, директор розібрався з тією справою?

- Ти справді таке кажеш, коли існує містика? - Олег дивно подивився на Ігоря.

А ми з Мариною тим часом почали дивитися відео, яке нам увімкнув директор.

Десь уночі на відеокамеру було знято момент, як машина їде прямо на стіну якоїсь закинутої будівлі, але за мить до зіткнення вона просто зникає, як у якихось фільмах.

- Я маю на увазі, що зараз весь інтернет завалений ось такими відео, де машина просто зникає на дорозі. І в основному це монтаж, - пояснив Ігор.

- Ааа, ти ж інтернетом користуєшся… - Олег зітхнув.

- Ну… У будь-якому випадку, потрібно це перевірити. Я так розумію, всі, хто в цій кімнаті, хочуть піти? - директор поглянув на нас з Мариною. Я кивнула, а Марина ледь не застрибала з радощів.

- Я відмовлюсь, - Ігор подивився на директора. - Мені потрібно до сесії готуватися, і Марина тобі також…

- Та я ще встигну! - огризнулась вона.

- Ну тоді ми втрьох підемо, - посміхнувся Олег.

- Взагалі, поїдете. Роман вас щось дуже сильно балує, - сказав директор, і після цього ми вийшли з кабінету та з університету.

***

- То місто? Апчхи! - Роман зупинився перед тим містом, де на відео машина врізалась у стіну.

- Так, воно, - Олег підтвердив, і ми всі вийшли з машини. - Ви що, захворіли?

- Є таке. Купався вчора ти, а хворію я, - Роман хустинкою протер ніс, а потім поглянув на Марину. - До речі, юна леді, тобі не холодно?

- Н-ні! Я закалялась у д-дитинстві!

Марина різко відповіла, але я бачила, як у неї стукають зуби. В принципі, це не дивно: сьогодні різко похолодало, ще й сніг падає, а вона в легкій куртці й без шапки.

Після цього Роман пішов до найближчої аптеки, а ми підійшли до стіни чотириповерхової будівлі.

- Не відчуваю нічого дивного, а ви як? - Олег спитав нас. Я помахала головою, а Марина продовжувала стукати зубами.

- Декілька хвилин ми оглядали місцевість, але навіть слідів шин не знайшли - усе засипало снігом. А потім звук зубів Марини змінився на звук стуку по стіні: Олег своїм ножем постукував по кожній цеглині.

- Можливо, стіна якась містична…

Я трохи відійшла й побачила, що Марина зовсім замерзла. Бідна… Хоча вона все одно намагалася щось зрозуміти в цій справі.

- Може, я дам тобі свій шарф?

- Так-так! Давай! - вона радісно посміхнулась мені.

Я зняла свій шарф і простягнула Марині, як раптом помітила чорну шерсть на тканині… Точно, мій кіт на ньому лежав, а в Марини алергія…

- Стій, не треба! - я спробувала вихопити шарф, але було вже пізно.

- Апчхі! - Марина одразу почала чхати. Я швидко забрала шарф назад. - О боже, напевно, мерзнути краще.

- Йомайо… Пробач…

- Це місто… Я його вже бачив…

Раптом заговорив Олег. Ми з Мариною обернулись і побачили, що все навколо стало фіолетовим, піднявся густий туман, і майже нічого не було видно. Сонячне світло не проходило крізь нього, і єдиним чітким об’єктом залишалась ця будівля - зі стіною, в яку, врізалась машина.

- Швидко, у будівлю!

Олег крикнув, і ми одразу підбігли до нього, разом почавши залазити в отвір, який пробила машина. Я помітила в машині скелет, і судячи з реакції інших, вони теж його бачили. Від цього мене почало нудити.

- Це той водій? - Марина тихо спитала і повільно почала йти до машини. - Але він же вночі сюди потрапив, як за такий час він став скелетом?

- Не йди до машини! Неможна взагалі виходити звідси! - Олег різко схопив Марину за руку і крикнув на неї.

Потім він відвів її до сходів на другий поверх, я підійшла до них.

- Що це таке? - спитала я, а відчуття нудоти не проходило, хоча я намагалася не дивитися на скелет у машині.

- Це вимір, який створений за допомогою темної магії, - Олег почав пояснювати, але дуже серйозно, не як завжди з ентузіазмом. - Це копія частини реального світу, перенесена в якийсь створений вимір за допомогою темної магії.

Я хотіла розпитати про темну магію, але зараз Олег мене якось лякав.

- То виходить, нам потрібно вийти з цього виміру, тобто дійти до кордону виміру! - Марина сказала свою ідею і вже почала бігти до отвору, через який ми зайшли.

- Неможна! Я ж сказав!