4. Тварине серце

Субота. А це означає вихідний. Я сиджу вдома, але в мене сильне бажання зустрітися з Олегом і з компанією. Це дивно?

Втім, нудно мені точно не було, бо я почала читати книгу з містики, яку мені дали вчора. Спочатку я просто гортала сторінки, роздивлялася малюнки бабусі Олега. Було цікаво помітити, що перші сторінки намальовані дуже криво, а в тексті повно помилок. Скільки ж їй було років, коли вона почала писати цю книгу?

А от першу сторінку вона, здається, переписувала багато разів. Там усе перекреслено, виправлено… але текст лишився:

Те, що написано в цій книзі, не є істиною.

Усе, що нас оточує - змінюється.

Ми, люди, теж змінюємося.

Наш світ - змінюється.

Містичний світ - завжди змінюється.

Виходить, ця книга не дасть відповідей на все про містику?

Хм… Якщо навіть Олег інколи каже, що чогось не знає, то, мабуть, так і є.

Раптом у двері постукали, і до кімнати зайшла мама.

- Там на вулиці знову той хлопець з університету. І з ним якась дівчина. Тебе кличуть.

Не знаю, чому мама так дивно ставиться до Олега. Він же був дуже ввічливим, коли забирав мене зранку до університету… хоч тоді я ще збиралася в школу.

Але зараз мене це не хвилює. До мене прийшли друзі!

- Правда?!

Я одразу побігла до дверей. Олег і Карина… Але що їм потрібно? Хоча байдуже. Точно щось цікаве буде

Я відчинила двері й побачила Олега… Та Марину.

- Олеся, привітик! - Марина одразу мене обійняла, а Олег сховав очі.

- Марина… Привіт…

- Вона теж з університету? - підійшла мама.

- Добрий день! Мене звати Марина, я подруга Олесі й хочу запросити її погуляти з нами!

- Ого, яка вихована дівчинка! - мама усміхнулася, а потім подивилась на Олега. - А він теж буде?

- Звісно! Він теж наш друг! – Марина одразу же відповіла.

- Хм… Ну добре. Головне, що ти така хороша.

Після цього я побігла в кімнату, швидко переодяглася й вийшла до них.

- Як ти? Уже краще себе почуваєш? - Марина говорила швидко й щиро. - Я вчора так хотіла з тобою ще побути й поговорити, але мусила йти…

- І тому вона прийшла до мене додому й умовляла, щоб я привів її до твого дому. Сподіваюсь, ми тебе не налякали? - втрутився Олег.

- А… Ні, усе добре! - Вони хвилювалися за мене? І хотіли зі мною побачитись… Марина, ти така чудова!

- Я ж казала! Вона не образиться. І взагалі, я просто спитала адресу - ти міг зі мною й не йти!

- А ти думаєш, її мама відпустила б із якоюсь незнайомою дівчиною? - Олег усміхнувся. Судячи з реакції мами, його вона боялася більше, ніж Марину.

- Ну… Думаю, так. Вона навпаки хоче, щоб я кудись виходила. А тут ще й не сама…

Я ще тільки вчуся спілкуватися й, мабуть, трохи гублюся в словах.

- Оу! Тоді ходімо в парк!

Я навіть не встигла кивнути, як Марина взяла мене за руку - і ми побігли, а Олег ішов позаду й усміхався.

***

- Ех, шкода, що фонтани не працюють восени… А мені так подобається цей! Пам’ятаю, як у дитинстві впала в нього, а тато мене схопив і так швидко побіг додому, щоб я не захворіла! Мама тоді ще так сміялася! - Марина, задерши голову, захоплено все це розповідала.

- Ого. І все обійшлося?

- Звісно! Подивись на мене - яка я гарна й сильна! - Марина почала позувати.

Я засміялася. Тим часом Олег десь відстав від нас.

- А в нас же більше немає фонтанів? - раптом сказала я. Запитання вийшло дивне, бо я й сама не знала, як продовжити розмову.

- Мм? Тобто?

- Ну… у місті. Не в цьому парку.

- Є ще біля кінотеатру… А так, здається, і все…

- Він теж не дуже великий… Як і наше місто…

- А-а, от ти про що. Але я не вважаю, що це погано! Ми маємо цінувати те, що маємо. І пам’ятати про це, бо хто знає - раптом через двадцять років нікому не буде діла до цих фонтанів, і ми вже не побачимо їх такими, як зараз.

Марина так мене підбадьорила.

- Ти така оптимістична… Але не думаю, що таке станеться. Подивись, скільки тут людей. Хоч хтось та й буде дбати про парк і фонтани.

- І ти теж оптимістка! Ми, виходить, однаково мислимо!

І раптом поруч із нами з’явився Олег. У руках він тримав три стакани.

- Ось, тримайте, гарячий шоколад. - Ми взяли з його рук стакани.

- А чому не кава? - Марина зобразила сумний голос.

- Я не люблю каву і не дуже в ній розбираюся, тому простіше замовити всім по шоколаду.