Лікарняний янгол

Коли пролунав дзвінок телефону, від несподіванки я підскочила і ледве не впустилп новенький дороговартісний гаджет з рук. Ніколи б собі такий не купила, але подарунки і призи приймають з мовчазною вдячністю.

Поглянувши на дисплей, звела брови. Номер прихований. Дивно. Не люблю такі дзвінки. І хто їх любить?

- Алло, - кажу з пересторогою, приймаючи виклик.

- Як добре, що я до вас додзвонився! - радісно вигукує чоловічий голос на тому кінці.

- Ви?! - моєму здивуванню немає межі настільки, що до зі мною зіштовхуються люди, що раптово зупинилися. Насправді, не дуже добре так раптово зупинятися серед дороги - адже всі поспішають.

- А що вас так дивує? Ви давно не дзвонили, і я занепокоївся.

Прозвучало не надто переконливо. Адже він - янгол, міг би і подивитися, як я живу. Або це мій людський мозок так малює їх реальність?

- Я в повному порядку, - розгублено й зацікавлено відповідаю я, відходячи від дороги, щоб не заважати руху. Багато хто вже зітхає незадоволено. - Але це зовсім не означає, що не рада вас чути, - поспішно виправляюсь, щоб розмова не завершилася, щойно почавшись. - Але чому так дивно і номер схований?

- Але ж у нас немає такого номера... - задумливо відповідає янгол. - А так краще?

Не зовсім розумію, про що він. Про всяк випадок відводжу телефон від вуха, придивляючись до дисплея.

Тепер на мене дивиться напис "Небесна канцелярія", правда він швидко змінюється на просто "Канцелярію". Я здивовано посміхаюсь, дивлячись на ці зміни. Хоча чому я дивуюсь? Їм же все по силах.

- Власне кажучи, мені просто сподобалося порушувати правила разом з вами, - зізнається янгол. - Знаєте, занадто правильні люди просто ще не зустріли того, з ким так чудово порушувати правила.

Усміхаюся, навіть не зрозумівши, чому він говорить мені це.

- І я вирішив порушити правила разом з вами. Що скажете? Знайдете для мене хвилинку? Годинку?.. Тільки не тому, що раніше я знаходив час для вас! - поспішно додає він.

Йой! Навіть янголи не прагнуть спілкування з почуття обов'язку та вдячності.

- Мені також до смаку наші маленькі пригоди, пережиті разом. Так чому б і ні?

Настає тиша. Але не тривожна, як у наших попередніх розмовах, а тепла.

- Тільки ось мені цього разу зовсім нема, про що розповісти вам, - розчаровано видихаю я. - Я записалася на сповідь, - з якоїсь причини кажу, глядячи на храм, до якого вже підійшла.

- А я думаю, чому зв'язок так добре ловить! - радісно говорить диспетчер Небесної канцелярії. - Ви, здається, на правильній хвилі. А то я вже кілька днів намагався додзвонитися, але не дуже вдало.

Відчуваю себе винуватою, гортаючи в пам'яті події минулих днів. Ага, справ повно - але все марно, одна звичайна суєта.

- Зачекайте-но! А що це значить, записались на сповідь?! - раптово окрикує він здивовано.

- Ну, - загадково протягую я. - У священника ж багато справ, а доба складається лише з 24 годин. Стільки людей хочуть поговорити з ним, жадають його уваги, поради...

Для мене це звичайно, звично. Дзвониш матушці, вона діловито відкриває щоденник, шукає вільний день і час, уточнює ім'я - і ву-а-ля, вас записано! А тепер вже думаю, що в цьому все ж щось не так. Чи повинні священики і монахи бути так само сучасними, як і світ, що нестимуться з неймовірною швидкістю вперед, у прірву?

- Я цим займусь, - підтверджує мої сумніви янгол і щось поспішно пише. Відчуваю, як він киває, і його невдоволення – ось же ж емпатія! А що записує, не складно здогадатися за звуками. Так, слух також не підводить. Хоча іноді – краще б підводив!

- Та ну! – трохи легковажно утікаю від теми. 

Втім, запис залишився. Пізніше я обов'язково повернусь подумки до цієї ситуації. А зараз просто зникла будь-яка охота йти на сповідь. Лінь, мабуть, душевна налягла.

І ось уже знаходжу себе гуляючою по парку.

- Ви чому мовчите? – запитую.

- Слухаю осінь у вашому виконанні, - каже співрозмовник, і тут же пояснює: - Ви шуршите листям під ногами, і це звучить так... захоплююче! Я скучив за цим звуком.

- Скучили?! Ви були тут, на землі? – внутрішньо пищу від захвату – це ж неперевершений шанс дізнатися про янголів так багато!

- Звісно! Не завжди ж я був диспетчером. Колись мені призначали зовсім інші завдання. І я не проти повернутися в ті чудові часи...

- Знаєте, ви минулого разу розповідали мені про ваше перше завдання як диспетчера. Може бути, гуляти так гуляти, розкажете і про перше завдання на землі? – підштовхую, не дуже сподіваючись на відповідь.

Але він здивовує мене. Ми деякий час мовчимо. Я терпляче чекаю, а він, здається, шукає серед своїх завдань щось підходяще для розповіді.

- Думаєте, я вибираю, що розповісти таке, щоб було цікаво?

- Ви ж говорили, що світлі сили не читають думки! – жартівливо обурююся, стримуючи подих.

- Ви просто занадто голосно думаєте, - відкрито сміється він, і я вірю. – Але ви праві, я думаю, чи дійсно вам буде цікаво. Втім, завжди можете мене зупинити, якщо вам стане нудно.