Вибір, здатний вбити

- Алло, - першим каже вже знайомий мені оператор, а я мовчу. 

Боюся сказати хоча б одне слово, боюся своїх думок, боюся знову пережити минулу ніч. Я - боягузка.

- Що ж ви? - м'яко і водночас настійливо запитує мене янгол. - Подзвонили і мовчите?

- Вас не оштрафують, якщо ми просто трохи помовчимо разом? - тихо і обережно запитую я.

Янгол у відповідь сміється. Так м'яко і тепло стає на душі від цього сміху. Ніби звук відчутний і так само приємний, як обійми мʼякого ведмедя з далекого щасливого дитинства.

- Ні, не оштрафують, - доброзичливо посміхається він. 

Я чую з його голосу, що він посміхається.

Раніше думала, що таке "бачення" - продукт моєї фантазії. Але у людей і цьому є назва. І таке чутливе відчуття інших людей, їхніх емоцій і переживань, вони називають емпатією. Я не сперечаюся. Нехай буде емпатія. Але краще б розповіли, як жити з настільки оголеними нервами і свідомістю.

Зрештою, у Небесну канцелярію я дзвоню зовсім не за цим після стількох місяців з моменту памʼятного першого дзвінка. Тоді янгол дозволив не просто зателефонувати йому знову, а навіть обіцяв, що дзвінок потрапить відразу безпосередньо до нього.

Я відкладала цю унікальну можливість на найекстремальніший випадок і, на мою думку, сьогодні саме він, той самий найекстремальніший випадок.

Ми обидва мовчимо.

- Ви знову зробили якесь "відкриття"? - першим порушує тишу крилатий оператор через деякий час.

Не знаю, скільки пройшло хвилин або годин. Занадто глибоко занурилась у чужі переживання та емоції. Знову й знову перекручую в голові кожне слово та жест. Думаю, що я могла б діяти інакше. Може, я просто не помітила очевидного рішення? Але ні. Це ніби біг замкнутим колом. Смішно. Кільце - це й так самостійна замкнута фігура.

Чи є тут десь годинник? Поглядаю навколо. Але у кімнаті порожньо. Телефон притиснуто до вуха. Здається, рука набрякла.

- Ви лякаєте мене, - знову першим розпочинає ангел, вириваючи з роздумів. - Я зовсім не проти мовчати ще кілька годин, але може, буде краще, якщо ви поговорите зі мною?

Отже, минуло вже кілька годин.

- Я вже все розповіла, - кажу я, і розумію, що це правда. 

У своїх думках я вже все розповіла йому. Чи  можуть янголи чути думки?

Останнє запитання, очевидно, я висловила вголос, бо він одразу відповідає трохи ображено:

- Світлі сили ніколи не втручаються у чужу свідомість без дозволу.

Не можу зрозуміти, чому я телефонувала. Чи справді хочу мовчати про те, що сталося цієї ночі? Або я хочу, щоб він продовжував дратувати мене ввічливими запитаннями, і мені "довелося" б все йому розповісти?

Дивлюсь на світло-голубу стіну напроти мене. Цікаво, чому всі вони фарбують стіни в такий огидний колір?

Знову мовчу. Не знаю, що відповісти. Вчусь дихати. Але груди немов обручем, тугим корсетом, стисло чужим болем.

Я тепер в кімнаті сама. І ніхто не завадить мені мовчати скільки завгодно. Хіба що янгол ,на тому кінці звʼязку...

- Знаєте, найскладніша моя зміна була перша, - раптом заговорив він.

- Зміна?! - машинально перепитую я. Про що він?

- Зміна. Ми ж як багатопрофільна служба порятунку, - гірко посміхається небесний диспетчер, і я поступово переключаюся на його емоції.

Простий, але вдало спрацьований трюк. Такий навіть земним психологам вдається, я знаю.

Розумію, до чого він схиляє. Вивести на розмову. Ну що ж, краще послухаю його історію.

Янгол розуміє, що я хочу і надалі мовчати, і йому не лишається нічого іншого, як продовжувати свою розповідь.

- Того дня було багато дзвінків, і мої колеги розлетілися по невідкладним завданням. Я залишився практично сам.

- Важко? - даю знати, що мене цікавить продовження, і він жваво реагує на мій інтерес.

- Важко? Скоріше, страшно. Страшно, що ненароком замість порятунку завдам шкоду. Відповідальність надто велика. Права на помилку немає. Розумієте?

О так, я чудово розумію це. Але продовжую задумливо мовчати.

- Ви дзвоните вдруге, і вдруге я порушую всі існуючі правила з вами, - знову посміхається він. - Те, що з вами сталося... Можливо, це теж просто "перша зміна"?

Здається, він намагається сором'язливо вгадати. Як дивно. На секунду закортіло покласти слухавку. Розмова знову нагадала бесіду з психологом, і мені цього не захотілося.

Знову мовчала. Зрозуміла, що подзвонила все ж таки поговорити, хоча мовчати було комфортніше...

- Це не перша зміна, - важко зітхаю я, і чую його зітхання полегшення.

- Ви теж рятівник? - янгол намагається підтримувати крихке з'єднання емоцій, що встановилося між нами.

Вже немає потреби - я й так готова розповісти все.

- Я зараз сиджу в окремій палаті на застеленому порожньому ліжку, - починаю здалеку, боязко підходячи до суті.