Мракобісся: початок. Розділ 11

— Ходімо, — сказав він. — Я покажу тобі щось, що якщо й не змінить тебе, то хоча б змусить замислитись…

Він узяв її за руку — і, як це вже траплялося з нею, все навколо закружляло, попливло. А коли вона розплющила очі, виявила, що стоїть перед якимось храмом у величезній черзі, що повільно просувається до входу.

— Ну, і що це? Що я, черги не бачила? Чи вірян? Чи храмів? Скільки їх пройшло через мене. Це навіть якщо не пам'ятаю, то розумію. Та й догляд за Георгієм вимагав від мене постояти у черзі.

— Бачити, може, й бачила, але чи прислухалася ти колись? І чи знаєш, чому зцілюються люди з цієї черги?

— Все одно, що б я зараз не сказала, ти все заперечиш... — майже приречено сказала вона. — Так що ти відразу мені свою думку говори, щоб не сильно морочитися.

— Гаразд. У такому разі стій у черзі, нікуди не йди та слухай усе, що будуть говорити. А ще дивись за тією дівчиною в блакитній хустці: вона бачить мене, але тебе бачити не повинна в жодному разі.

— А ти?

— А я це вже бачив. Багато разів. Так що я поки що сиджу ось на тому даху між двома куполами. До зустрічі.

— Але!.. — вона не встигла договорити, а він уже був на тому самому даху між двома куполами, як і обіцяв.

— Ну, і що я тут нового побачу і почую? — буркнула вона сама собі під ніс і притулилася до колони.

Тим часом дівчина у блакитній хустці уважно спостерігала за Михаїлом, що сидів на даху. А черга неквапливо просувалася. Марії не залишалося нічого, як виконувати доручення Михаїла: не стояти ж їй, зрештою, просто так, без діла. І вона почала прислухатися, а незабаром і сама так захопилася, що їй уже було байдуже, доручення це чи її власна ініціатива.

Хтось новий, прийшовши, спитав:

— А хто сюди останній?

Марія жахнулася: що за питання, адже не за ковбасою стоять! І не важливо, за чим саме, але ця черга веде до храму, а значить, таке питання — щось надзвичайне!

А ще через якийсь час вона почула наступний діалог двох молодих осіб:

— Кажуть, його мощі всіх зцілюють! — захоплено сказала дівчина. — А що як раптом і мені допоможе! А то я що тільки не пробувала! І лікарів усіх обійшла, і знахарів, і бабок!

— Ой, а кажуть, до бабок гріх ходити! — злякано вигукнула друга.

— То що тоді, не зцілить? Що ж я тоді дарма, виходить, у черзі вже годину стою?!

— А чиї взагалі мощі привезли?

— Кажуть, Спиридона… — була невпевнена відповідь.

І тут Марія помітила, що й дівчина в блакитній хустці, хто б вона не була, теж чує мимоволі цей же діалог і теж нервує, намагаючись стриматися.

«Що ж то за дівчина така? — подумалося Марії. — Потрібно обов'язково спитати у Михаїла».

З храму крізь натовп насилу пробивався священник у скромній рясі з крихітним срібним хрестиком на грудях. Марія з цікавістю простежила за ним, відчувши світлий шлейф, який залишає чоловік.

— Дитя! — гукнув він, і дивна дівчина здригнулася, обернувшись, а потім її обличчя прикрасила світла, хоч трохи сумна посмішка стомленої людини. — Йди сюди. Мені потрібна твоя допомога.

Натовп невдоволено заволав.

— Чому без черги?

— Вона особлива, чи що?

— Я тут з ранку стою!

Марія завмерла, чекаючи на його відповідь. Вона й сама не змогла б пояснити собі, чому для неї так важливо, що скаже ця скромна, але впевнена в собі людина.

— Мені потрібна допомога, — спокійно відповів він. — Допомога, а не ваше бажання проникнути всередину будь-яким шляхом.

Обурення натовпу не зникло, але стало тихішим. Дехто навіть намагався в загальній тисняві пропустити дівчину зі священником усередину, за що відразу піддавався нападкам з боку інших парафіян.

У цей момент до черги підійшов чоловік у пошарпаному одязі, порваному взутті й з ковінькою в руках, що служила йому швидше частиною дивного образу, ніж опорою. Він виглядав стомлено і голосно сварив людей за лицемірство, але вони не слухали його або зовсім відштовхували, посилаючись на те, що він п'яний. І Маша вимушено відволіклася.

— Він п'яний! — поскаржилася одна з жінок.

Поліція, яка охороняла того дня привезені мощі Святого Спиридона, поспішила «усунути непорозуміння».

А тим часом «непорозуміння» це було, на думку Марії, в багатьох своїх твердженнях праве, що лякало. Так, часом надмірно різко, але правда солодкою не буває, як вона вже могла переконатися.

Черга ще трохи просунулась вперед, а дівчина поглянула на Михаїла, він кивнув їй, і вона відвернулась засмучено, все ще слідуючи за священником. Марія хотіла щось сказати чи спитати в цієї дівчини, але в даний момент у натовпі промайнув Владика, і всі, бажаючи прикластися до його руки, стовпилися довкола нього, віддаливши Марію від бажаної мети.

Знову з'явився нещодавно вигнаний з «пристойного товариства», як висловився один із тих, що стояли у черзі, і почав вигукувати щось, що викриває не одну особистість, а весь натовп загалом.