Готель

Вони приїхали до будинку. Маряна почала розповідь:
- Ви бачите Maryculter House, будинок, що побудували дуже давно. Король Шотландії Вільгельм Лев подарував ці землі на березі річки Ді (River Dee) тамплієрам близько 1187 року.  Тут було засновано базу ордену, а згодом — каплицю Святої Марії.  Існують легенди про заховані скарби та привидів лицарів. На цьому кладовищі можна побачити поховання тамплієрів.
Це був головний центр тамплієрів в Абердінширі. Землі тамплієрів були великі, за деякими оцінками, вони становили 8500 акрів, близько 33 квадратних кілометрів. 
Тут колись вбили тамплієра, який закохався у дівчину, а потім і її.  Іноді вночі, під час грози, можна побачити привидів чоловіка та жінку. 
На цвинтарі також знаходиться таємнича велика западина у землі, відома як Громова Діра.  Легенда свідчить, що вона утворилася, коли божественна блискавка вразила і вбила Наставника, який засудив цих закоханих.  У грозові ночі сюди часто б'є блискавка і іноді бачать світло, місцеві кажуть, що це особливий камінь із кільця закоханих вказує на шлях. Також серед місцевих існує легенда про скарб зі срібла, який лежить неподалік, у ріці Ді. 
Кладовище Мерікалтер.  Вечір, невеликий туман біля дерев та кам'яних надгробків.  Поруч дивні, наче переплетені дерева та їхнє сильне коріння на поверхні землі, вони міцно тримаються за грунт.  Холодний, щільний туман перетворював силуети дерев на ворожі постаті.  Шість людей щось копають.  На мить жінкам здалося, що з кута цвинтаря, над могилою із символами черепа та кісток, на них дивиться привид чоловіка- тамплієра, у білому плащі.  Звук удару лопати об старий корінь або прихований у ґрунті камінь у абсолютній тиші вечора прозвучить як постріл.  Ще мить і білий плащ, що майнув крізь сірий серпанок, ледь помітний хрест на грудях, і все зникло.
 Хтось кашлянув позаду них, дівчата підскочили. Дивний чоловік похилого віку зі шрамом на обличчі, який доглядав за цвинтарем промовив:

- Церква тамплієрів стоїть далі. Там. Від неї залишився тільки кам'яний фундамент.

Неля дивилася на вже знайомі фігури, які шукали скарби  з металошукачем та лопатами. Джон Сміт спокійно на це дивився.
Трохи схвильована екскурсоводка Мар'яна запитала :
- Сподіваюся, ніхто не хоче шукати скарби?

Всі подивилися на Нелю. Дівчина трохи подумала, згадала дивні події навколо неї та вирішила нічого не шукати, тим паче Віталік ще просив про це, і вона відповіла:
- Ні, їдемо далі.

Вони сіли в мікроавтобус та знову поїхали.
Десь зупинилися і пішли пішки. На галявині було коло з великих каменів. Туман, біля каменів літали світляки.
Мар'яна розповідала:
- Ейкі-Бре кам'яне коло Aikey Brae Stone Circle - це вражаюча мегалітична пам'ятка епохи пізнього неоліту або бронзового віку, розташована на пагорбі Паркхаус в Абердінширі. 
 Центральний камінь – головна гордістю кола.  Це величезний лежачий камінь, що важить понад 21 тонну.
 З боків від нього височать два потужні камені-«вартові», а саме коло, діаметром близько 14,5 метрів, доповнюють інші гранітні моноліти.
 Головні легенди пов'язані з астрономією, адже багато подібних кіл давні люди використовували для відстеження місячних циклів та зміни сезонів.
 Для багатьох місцевих жителів коло досі служить «місцем сили», де можна відчути давню енергетику, зустріти світанок чи захід сонця, спостерігаючи, як промені сонця ідеально обрамляють лежачий мегаліт.
 Згідно з місцевими переказами, відьми часто збиралися на цьому піднесеному місці, щоб здійснювати ритуали та чаклувати під місячним світлом.
 Іноді кажуть, що це портал в інший світ. В деякий час вночі тут бачать привиди лицарів.

Вони знову поїхали кудись мікроавтобусом.  Їх висадили біля кам'яного затишного готелю.  Усередині було тепло.  На першому поверсі було щось на зразок бару чи кафе.  Гарні дубові столи та стільці, а поряд барна стійка з напоями.  На другому поверсі затишні номери. Вони смачно повечеряли. Їм подали запечену у фользі форель, яку тільки виловили з річки, і молоду відварну картоплю. До цього був гарний чай. Жіночки поїли та після такої екскурсії пішли до своїх кімнат, щоб відпочити. Неля сиділа, дивилася на полум’я у каміні та думала. Вона не помітила, як до неї підсіла за столик Ріта.
- Привіт! Як справи? Як пройшла екскурсія? Що ти п'єш? Чай. Я собі віскі взяла. Не бажаєш? Тобі також. Ага, важкий день. О, диви, це ж Джон Сміт, наш екскурсовод. І він тут.

Неля подивилася на відчинені двері, в які заходив Джон. Через долі секунди вона відчула, що хтось доторкнувся до її долоні. Неля подивилася на свої пальці, які на автоматі прикрили стакан з чаєм. Ця дивна звичка з молодості зараз врятувала і зараз. Здається, Ріта намагалася підсипати їй щось у стакан. Мабуть, та принесла їй віскі, в якому було щось, но Неля не захотіла з нею випити. І ось зараз намагалася відволікти і... Дівчинка зрозуміла, хто підсипав проносне двом тим хлопцям, а зараз і їй намагався. Не вдалося. На Нелю дивилися злі очі Ріти, вона щось тихо бовкнула, немов вилаялася та різко пішла геть. "Мда. Пригоди", - подумала Неля. І як тільки вона це подумала, до бару зайшов хлопець з темним волоссям і в дзеркальних окулярах. У чорній атласній сорочці два верхні гудзики були розстебнуті, які дозволяли побачити м'язи.  Сексуальний та харизматичний.
- Добрий вечір! Я просто проходив мимо, побачив тебе і зрозумів, що шкодуватиму, якщо не підійду.  Мене звати Харіс, - промовив він на ломаній українській мові. 
- Неля, - відповіла та. 
- Мені подобається, як ти виглядаєш. Чому ти така сумна? - запитав Харіс. 

Неля згадала той діалог, що вона підслухала. "Вони що намагаються дізнатися, що я знаю. Якийсь..." - подумала вона.