Церква. Единбург

Туристки знову їхали мікроавтобусом.  Через деякий час вони побачили високу білу величну будівлю з сірим дахом.
 Екскурсоводка Мар'яна повідомила:
 - Проїжджаємо маловідомий замок Тракуейр Хаус.  Це найстаріший замок Шотландії, побудований у 12 столітті.  У ньому побували 27 королів!  Потім, коли будете обирати місце для відпочинку, подумайте.  У цьому замку можна зупинитись на ніч.  Кімната коштує близько 260 фунтів.
 І йдемо до чудового лабіринту з високої зелені різних дерев.  Хто наважиться та пройде?  Потрібно дійти до центру та повернутися назад.
 Панянки радісно зашуміли і почали намагатися його пройти.  Першою зайшла до лабіринту Лідія Петрівна та несподівано швидко його пройшла.  Потім Неля та дівчата заскочили, але заблукали.  Декілька разів поверталися в одну й ту саму точку.
 – Використовуємо правило правої руки, – порадила екскурсоводка.
 Ще трохи часу та радісні дівчата вибігли з лабіринту.  Вони його таки пройшли.  До них підійшла молода жінка, працівниця цього замку та повідомила:
 – Вам просили передати.  Даремно шукаєте.  Там немає нічого.  Лабіринт створений у 1981 році.
 Неля навіть подумки вилаялася, ось же злопам'ятні. 
Пані, яка принесла цю звістку, додала:
- В нас лише романтичне місце. Завтра буде середньовічний фестиваль. Якщо буде нагода, приїжджайте. 
Пані подивилася на здивовані обличчя дівчат Каті та Лесі, та промовила:
- Я чула, що у вас екскурсія по містах тамплієрів. Можу запропонувати цікаве місто поруч. Торфіченська пресепторія  (Torphichen Preceptory). Це місце було офіційною резиденцією лицарів Госпітальєрів (ордена Святого Іоанна) у Шотландії.

  Коли у 1312 році орден тамплієрів був жорстоко розгромлений і заборонений Папою Римським, їхні шотландські землі та майно були офіційно передані саме... Госпітальєрам у Торфічен!
 Історики й досі сперечаються, наскільки гладко все пройшло.  Є теорія, що частина шотландських тамплієрів просто «змінила вивіску», влилася в ряди госпітальєрів і продовжила зберігати свої секрети (і, можливо, ті самі скарби) прямо там, під носом у інквізиції. До того ж, король Роберт Брюс взагалі крізь пальці дивився на переслідування. 
Також неподалік є церква тамплієрів у селі Темпл. 
- Ось туди ми якраз і їдемо, - повідомила екскурсоводка Мар'яна. 
І знову вони в дорозі.  Вони недовго їхали, потім поїхали вузькою дорогою, з обох боків були високі стіни з сірого каміння на пів росту людини, а за ними була земля, а зверху - зелена трава.  Вони ніби стримували землю для дороги, що вела  до села.  На траві іноді виднілися невисокі кам'яні будиночки мешканців села.  Вони зупинилися біля церкви.  Дівчата розглядали все довкола.  Від величної будови церкви залишилися тільки стіни, даху вже не було, скляних вікон теж.  У високих довгих отворах для вікон, які були вищі за людину, залишилися лише гарні невеликі сірі готичні колони.  Мабуть, колись там були гарні вікна з візерунками зі скла, а вони їх підтримували.  Екскурсоводка почала розповідати:
 - Головною прецепторією (штаб-квартирою) ордену в Шотландії став Балантродох (нині село Темпл, Мідлотіан), наданий Давидом I близько 1128 року після зустрічі з Гуго де Пейном.  Король Роберт Брюс підтримав тамплієрів після їхньої заборони Францією.  Тут була їхня церква.  Temple Old Kirk. Зараз ми бачимо руїни та цвинтар.  Каплиця тамплієрів у Балантродозі була знесена, а кам'яна кладка використана для будівництва нової церкви Темпл.  Тамплієри часто ховали скарби у кам'яній стіні, тож шукачі скарбів усе розібрали.  Подібне ми бачили у замку в селі Середнє.  Там теж розібрали, а потім у 15 столітті збудували на старій основі. Після розгону тамплієрів церков передали до рук госпітальєрів.  Зараз ми пройдемо на цвинтар і Ви зможете побачити таємничий камінь із загадковими знаками.  Є легенда, що між дубом та в'язом заховані скарби тамплієрів.  В оригіналі це звучить так:
 "Twixt the oak and the elm tree, You will find buried the millions free" 
Багато хто шукав тут, але нічого не знайшли.

Неля дуже уважно слухала, але й уважно спостерігала за цікавою вже знайомою компанією із десяти персон.  Дев'ять чоловіків і молода дівчина.  Вони швидко ходили навколо церкви та цвинтаря.  Кожен мав металошукач.  Туристи посилено щось шукали, швидше за все, скарби.  Біля Нелі стояв екскурсовод тієї компанії і на її здивування дуже спокійно спостерігав за цими "десятьма слоненятами".  Як подумки назвала їх Неля, аж надто вони були схожі на персонажів з мультика про Петрика П'яточкина.  Вона спостерігала якийсь час за екскурсоводом. Він її чимось зацікавив.  Той був схожий на людину, яка вміє щиро посміхатися і привертати до себе людей.  На губах грала легка, ледь вловима усмішка.  У чоловіка був  високий, відкритий лоб, що видає глибокий аналітичний розум.  Обличчя м'якої, округлої форми.  Світло-русяве волосся з м'яким золотавим відливом.  Суворий темно-синій піджак чудово контрастував зі світлою сорочкою в ледь помітну клітинку.  Зверху було вбрано чорне пальто.  Від нього віяло надійністю і тією рідкісною чарівністю, що вселяє довіру. З його постаті можна було зрозуміти, що він займається спортом. Йому було років 45-50. 
У Нелі несподівано вирвалося:
- Це що таке? 
- У нас квест тур "Пошук скарбів тамплієрів", - ввічливо відповів екскурсовод. 
Її це дуже зацікавило, можливо, і їй потім замовити таку. І вона запитала:
- З якої Ви туристичної агенції? 
– Я приватний екскурсовод.  Люблю іноді фотографувати.  Джон Сміт.
- Неля. 
- Радий знайомству, - відповів він. 
Дівчина не помітила, як до них підійшли двоє чоловіків з тієї компанії. 
Один був молодий, років 25. Він був у червоній куртці, колір, як мак. Сорочка біла. Та темні сірі широкі брюки. Від нього віяло позитивом і оптимізмом. 
- А ми були біля замку Рослін. Неймовірно. Пошукали швидко, але нічого не знайшли. Треба було копати, щоб дійти до підвалів, - повідомив він.