-

Дух дороги

Радіо почало шипіти, і пісня про мудру вовчицю чулась як наче десь здалеку. Микола зітхнув, і вимкнув. Треба ж було вдома флешку з музикою забути! Та нічого, вже якось побуде без флешки та радіо. А шкода, розмови ведучих на радіо трохи відганяли не веселі думки. Йому вже тридцять, і він відчував себе невдахою. Однокласник Андрій –  власник АЗС, однокласниця Танька, з якою колись давно цілувався на випускному ріелтор, до якої клієнти в чергу стають, щоб знайшла їм варіант купівлі житла. Оксанка, яка була гордістю школи стала завучем у престижній приватній школі. А що в нього, Миколи? Середнє спеціальне, та строк у минулому. Захищав дівчину від хуліганів, та не розрахував сили, і покалічив одного з них. Вийшов через три роки за гарну поведінку. Життя здавалось чорною панчохою, яку хтось розтягує, і руки відірвати тому би садисту.

Здоров’я матері підкосив строк сина, але дочекалась, і пішла з життя через півроку. Батька він не знав ніколи, мати виховувала його сама. На роботу брати з судимістю у минулому не дуже хотіли. А як це приховаєш? Ніяк, звісно. Добре, що хоч друг Ігор, з яким товаришували з дитячого садочка влаштував його на автобазу далекобійником. Керівництву не балакучий та роботящий хлопець подобався ще й тим, що погоджувався навіть у свята їздити у рейс, та без напарника. Не будеш же пояснювати, що на новорічні свята йому краще бути за кермом ніж у пустій квартирі у компанії з телевізором. З дівчатами не дуже ладилось стосунки. Дізнавшись, що в нього судимість, дівчата зникали зі швидкістю звуку. А ті, хто зразу не пішов, лише єхидно всміхались на історію про захист дівчини від хуліганів – як же, як же, чули! І тоді вже геть йшов він. Ось як після всього себе не відчувати невдахою?

А зараз він повертався з рейсу додому. Ще селище проїхати, а потім дорога на місто, де він живе. Там було дві дороги, по одній з них шлях був трохи довший, по іншій якщо їхати, шлях був удвічі коротший. Цей варіант був привабливіший, тому що за день Микола вже стомився, а ще ж їхати на автобазу. Він вирішив скоротити свій шлях, поїхавши другою дорогою. Нею їздили не досить часто, там здебільшого були покинуті села, пхатись по ґрунтовці бажаючих було мало.  Та й розмови ходили різні: мовляв місце не добре, зникають люди, краще триматись по далі. Та хлопець списував все на те, що то водії вигадують байки, щоб лякати дівчат. Так само як і дух дороги.

Серед далекобійників ходила байка, що іноді водіям являється дух дороги. Дух може допомогти у скрутній ситуації. Але являється він зрідка, у образі молодої привабливої дівчини. Того, хто зробив на дорозі поганий вчинок може покарати, а добру людину, може винагородити – відведе біду, та виконає мрію. Але якщо мрія не на шкоду іншим людям та тому, хто мріє. Історія гарна, але казочка, на думку Миколи.

Він вже був недалеко від селища, коли побачив на узбіччі «Ланос», а біля нього жінку років п’ятдесяти. Зупинився, та спитав:

-Вам допомога потрібна?

-Та ось, заглохла.— Жінка кивнула на машину. У салоні Микола побачив двох дітей, років п’яти-семи, дівчинка і хлопчик.— Онучат везу, на вихідні узяла до себе.

Якщо зараз узяти жінку на буксир, то приїде на базу з запізненням, та вислухає від диспетчера багато цікавого про себе, та якось проїхати мимо не годиться. Тим більше що рання осінь, хоч і тепла, все ж не літо, до ночі стає прохолодніше.

-В мене трос є, дотягну вас до домівки.

-Ой, дякую вам, мимо нас вже кілька машин проїхало, і ніхто не зупинився!— Зітхнула вона.

Микола дотягнув їх до дому, благо жила жінка недалеко від в’їзду у селище. Вона намагалась дати грошей, але Микола категорично відмовився, і попрямував далі. Тепер робити нічого, доведеться їхати тією покинутою дорогою, щоб наздогнати час. Селищем він проїхав швидко, і вже повернув на потрібну дорогу, коли на автобусній зупинці побачив дівчину, що жестом попросила зупинитись. Незнайомка була гарною – обличчя з тонкими рисами, довге темне волосся, біла довга сукня підкреслювала гарну фігуру. Наблизившись до машини, вона стала просити підвезти її до міста, до міста, куди він прямував. Хоч дівчина і була привабливою, але все ж Микола насторожився: що вона тут забула? Чому не пішла на автобус, чи не викликала таксі? Може підсадна качка, зараз сяде у машину…Дівчина посміхнулась, і сказала, що йому нічого хвилюватись, їй лише треба дістатись до міста, і не ховає вона під сукнею ножа, та і у засідку не привезе. Микола здивувався, саме це він тоді і подумав. Списав усе тоді на те, що мабуть у нього на обличчі відлазились всі емоції, і дівчина здогадалась, про що він думає. 

-Я тобі у нагоді стану, бо ця дорога недобра.— Сказала незнайомка своїм мелодичним голосом.— Ні, я не повія, і пригод не шукаю.

Хлопець здивовано подивився на неї. Така думка промайнула у нього, але на повію дівчина не була схожа. Та як вона знов вгадала думки?

-Добре, залазь.— Відчинив двері.

Дівчини в нього вже з півроку не було, і на думку спало, що з цією гарнюнею можна завести стосунки, хоча б для початку ні до чого не зобов’язуючі, і спробував налагодити контакт з попутницею. Але та розмову не підтримала, навіть не захотіла назватися, лише сказала, що дорога ця погана, і якщо він вирішив нею їхати, нехай уважно дивитися, та не зупиняється, щоб не побачив.

-Є дороги, які краще не обирати.— Багатозначно промовила вона.

Микола покинув спроби познайомитись, вирішивши, що дівчина як ото кажуть, «з привітом». Вони їхали у тиші, по ґрунтовці проїхали може кілометр або два, дивно, як би не знав, що це так, подумав би, що їде по тільки-но відремонтованій дорозі. Поступово  почав згущатись туман.