21.1

Тепер ти знаєш це правило. Тепер ти знаєш, що не можна відповідати на три удари, не можна шукати джерело голосу в темряві, не можна довіряти власному відображенню й не можна заходити туди, звідки тебе кличуть.

Але є одна річ, про яку я не попередила тебе раніше. Правило не працює, якщо ти вже став частиною історії. Ти дочитав до кінця, залишився. Ти не відвернувся, коли мав таку можливість.

І тепер... вона вже подивилася на тебе. Не через вікно., чи дзеркало. Не з фотографії, що лежить на столі. Вона побачила тебе тоді, коли ти вперше відкрив цю книгу.

Можливо, ще до того, як прочитав перший рядок. Можливо, у ту мить, коли твої пальці торкнулися обкладинки, а погляд затримався на назві трохи довше, ніж потрібно. 

Ти думав, що обираєш історію. Але, можливо, саме вона обрала тебе… Поглянь на годинник. Якщо він показує 03:13, не намагайся перевірити, чи правильно працює механізм. 

Не шукай пояснення тому, чому хвилинна стрілка не рухається. Не вмикай телефон, щоб звірити час. Просто залишся на місці і якщо в цю мить ти почуєш три удари…

Не відповідай, не запитуй, хто там. Та не підходь до дверей. Ти можеш переконувати себе, що це сусіди, вітер, труби. Випадковий звук, який твій наляканий розум перетворив на щось інше.

Можеш навіть засміятися, але якщо удари повторяться, не озирайся. Особливо якщо вони пролунають не з боку дверей. Якщо ти почуєш їх за власною спиною. Та особливо якщо після третього удару хтось тихо вимовить твоє ім’я.

Тому що вона не завжди приходить через двері. Іноді їй достатньо, щоб ти просто знав, що вона поруч…

Ти можеш закрити книгу. Можеш поставити її на полицю, сховати в шухляду або навіть спалити. Це нічого не змінить, бо ти вже прочитав її,  вже подивився. А вона… Вона вже подивилася на тебе: "03:13", не озирайся.