20.1

Можливо, так і нічого не відбувається. Можливо, усі ці історії були лише плодом фантазії, а кожен описаний випадок — результатом людської самотності, втоми, болю або надто розвиненої уяви. Можливо, жодна з цих подій не мала місця в реальному світі.

Я дуже хотіла б у це вірити. Проте є одна річ, яку я не можу пояснити. Усі історії цієї книги різні. У них різні герої, різні міста, різні будинки й різні причини, через які люди починають боятися. 

Хтось бачить незнайомку біля вікна, хтось чує голос померлого в телефонній слухавці. Хтось знаходить у дзеркалі життя, якого ніколи не мав. Інші зникають у лісі, повертаються після багатьох років або зустрічають тих, кого вже давно поховали.

На перший погляд, між ними немає нічого спільного. Але в кожній історії є момент, коли людина вперше помічає щось неправильне. І майже завжди вона дивиться першою.

Вона зупиняється біля вікна, відкриває стару фотографію. Підносить телефон до вуха, зазиряє в дзеркало. Відчиняє двері, за якими не повинно бути нічого, крім темряви. Вона хоче переконатися, що побачене справжнє. І саме тоді щось помічає її у відповідь.

Я не знаю, чи є в цьому закономірність. Не знаю, чи можна назвати це правилом. Можливо, це лише випадковість, яку я помилково прийняла за закономірність. Та якщо ти пам’ятаєш усі історії, то, напевно, вже помітив одну деталь.

Ніхто з тих, хто побачив щось незрозуміле, не залишився таким, як раніше. Деякі з них зникли. Деякі повернулися, але їхні близькі перестали впізнавати їхні голоси.