20. Примітка для читача.

Якщо ти дійшов до цієї сторінки, я хочу подякувати тобі.

Дякую, що відкрив цю книгу. Дякую, що провів із нею час, що дозволив її історіям проникнути у твої думки, що не відвернувся від темряви, коли вона почала здаватися надто близькою. 

Можливо, деякі розповіді змусили тебе усміхнутися власному страху. Інші, навпаки, залишили після себе неприємне відчуття, яке важко пояснити навіть самому собі.

Можливо, ти читав їх удень, коли сонячне світло заливало кімнату, а звичайні звуки навколишнього світу не дозволяли уяві зайти надто далеко. А можливо, ти відкривав книгу вночі, коли будинок затихав, вікна перетворювалися на темні прямокутники, а власне відображення у склі ставало трохи чужим.

Я не знаю, котра година зараз у тебе. Не знаю, чи сидиш ти біля вікна, чи лежиш у ліжку, чи читаєш ці рядки під ковдрою, намагаючись не звертати уваги на тіні в кутках кімнати. Не знаю, чи є хтось поруч із тобою, чи ти залишився наодинці з цією книгою.

І, мабуть, саме так має бути. Адже кожна історія починається з чиєїсь уяви. Ми вигадуємо місця, яких ніколи не відвідували, людей, яких ніколи не зустрічали, і події, які нібито не могли статися в реальному житті. 

Ми створюємо чудовиськ, щоб пояснити страх, і привидів, щоб не відчувати себе самотніми перед невідомим. Ми називаємо це літературою, вигадкою. Але чи замислювався ти колись над тим, що відбувається з історією після того, як її прочитали?

Куди зникає страх, коли ти закриваєш книгу? Чи перестає існувати той, хто ховався між її сторінками? Чи справді темрява повертається до свого звичного стану, коли ти вмикаєш світло?