19.2

Марко відкинувся на спинку крісла.

— Ні, — прошепотів він.

Він закрив книгу й відсунув її від себе, на обкладинці повільно проступили літери: "ТІ, ХТО ЧИТАЮТЬ". Марко підвівся, підійшов до вікна й відсунув штору. У сусідньому будинку горіло світло,за вікном навпроти сиділа жінка й читала книгу.

Марко придивився, вона перегорнула сторінку, потім ще одну і раптом підняла голову. Вона дивилася прямо на нього. Марко відступив, але жінка не рухалася. За мить світло в її кімнаті згасло.

Він швидко зачинив штору й повернувся до столу. Книга лежала розгорнутою, хоча Марко був певен, що закривав її. Тепер на сторінці був текст, написаний від першої особи:

"Я не знаю, хто ти. Не знаю, скільки тобі років, де ти живеш і чому вирішив прочитати цю історію. Можливо, ти любиш містичні оповідання. Можливо, шукаєш щось страшне, щоб прочитати перед сном. А можливо, просто випадково натрапив на цю книгу. Це не має значення, важливо лише те, що ти дивишся."

Марко перестав читати, повільно підняв очі.тНа наступній сторінці був його портрет. Не фотографія, зроблена кимось іншим. Малюнок, виконаний із такою точністю, що він упізнав навіть невелику родимку біля лівого вуха. Під зображенням стояло: "МАРКО. ОСТАННІЙ АРХІВНИЙ ВИПАДОК".

Нижче дата 31 жовтня, сьогоднішня дата. Марко перегорнув сторінку, але наступна була порожньою. Потім на ній проступили слова: "Він дочитав".

І ще нижче: "Тепер можна починати". О 03:13 у квартирі згасло світло. Марко підняв голову. Він сидів за столом, а перед ним лежала відкрита книга. У темряві світився лише екран телефона. На ньому було повідомлення від невідомого номера: "Не озирайся".