18.5

— То це одна істота?

— Ми не знаємо, чи правильно називати її істотою.

— Тоді що це?

— Те, що помічає, коли на нього дивляться. — Старий підняв очі.

Марко мовчав.

— Усі ці люди намагалися зрозуміти, з чим зіткнулися, — продовжив архіваріус. — Вони фотографували, записували голоси, шукали пояснення. Вони дивилися на неї довше, ніж потрібно. І що більше дивилися, то виразнішою вона ставала.

— А архів?

— Ми думали, що зможемо її вивчити.

— І змогли?

— Ми лише навчилися впізнавати її сліди. Архіваріус сумно усміхнувся.

Марко згадав усі фотографії, які щойно переглядав.

— Навіщо ви привезои мене сюди?

— Тому що твоя справа вже почалася. — Старий повільно закрив папку.

Він простягнув Маркові останню папку, на ній було написано його ім'я. Марко не одразу наважився взяти її.

— Це неможливо.

— У нас є матеріали.

— Я живий.

— Поки що.

Марко відкрив папку: перша сторінка була порожньою, на другій стояла його фотографія, на третій адреса його квартири, на четвертій дата:  "31 жовтня."

Марко подивився на годинник, було 30 жовтня. До вказаної дати залишалося кілька годин.

— Що станеться завтра?

Архіваріус не відповів, Марко перегорнув сторінку і там було надруковано:

ОБ'ЄКТ: МАРКО.

ОСОБЛИВОСТІ: Схильність до пошуку закономірностей, тривале спостереження за аномальними матеріалами, повторне звернення до зафіксованих випадків.

ПРОГНОЗ: Контакт із центральним проявом.

Нижче було написано від руки: "Він уже прочитав достатньо."

Марко підняв очі.

— Ви знали, що я прийду?

Архіваріус стояв нерухомо.

— Ми знали, що хтось прийде.

— Хто?