Містичні історії
18.4
— Не варто було відкривати цю шухляду. — Голос пролунав за його спиною.
Марко різко обернувся, біля дверей стояв літній чоловік у темному костюмі. Його волосся було майже білим, а на обличчі виднілися глибокі зморшки. У руках він тримав невелику папку.
— Хто ви? — запитав Марко.
— Архіваріус.
— Тут усе справжнє?
— Ти сам уже знаєш відповідь. — Чоловік подивився на розкладені папки.
— Хто збирає ці матеріали?
— Ми.
— Хто це — ми?
Архіваріус не відповів, Марко показав йому фотографію власної квартири.
— Що це?
Старий довго розглядав знімок.
— Тобі не варто було її бачити.
— Чому?
— Тому що тепер ти знаєш, що вона існує.
— Хто існує?
Архіваріус підійшов до столу й поклав папку поруч із фотографією.
— Ми роками збираємо свідчення. Спочатку думали, що маємо справу з різними явищами. Привидами, прокляттями, часовими викривленнями, невідомими істотами. Кожен випадок мав власні правила, власне місце, власну жертву.
— А потім?
— Потім почали з'являтися повторення.
Старий відкрив папку.
На першій сторінці були фотографії з різних справ: вікно, дзеркало, двері, телефон, ліс, таксі та інші справи. На кожному знімку виявлялася одна й та сама деталь: темна пляма, що нагадувала людський силует.
— Вона не має одного вигляду, — сказав архіваріус. — Кожна людина бачить те, що здатна впізнати. Для когось це померла мати, для іншого незнайомка біля вікна. Хтось чує голос із телефону, а хтось бачить власне обличчя в дзеркалі.
#151 в Містика/Жахи
#1421 в Фентезі
#185 в Темне фентезі
Відредаговано: 09.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
