18.1

Марко пройшов коридором до ліфта. Кнопки першого, другого й третього поверхів були стерті. Нижче, під металевою панеллю, він помітив маленький отвір для ключа. Латунний ключ підійшов, після повороту механізм усередині ліфта тихо клацнув. На панелі загорілася нова кнопка.

"−1." — Ліфт рушив униз.

Марко відчув, як заклало вуха. Спуск тривав довше, ніж мав би. Коли двері нарешті розчинилися, перед ним відкрився довгий коридор із темними дверима по обидва боки. На першій табличці було написано:

"АРХІВ НЕВСТАНОВЛЕНИХ ВИПАДКІВ."

Під нею дрібнішими літерами: "Вхід дозволено лише уповноваженим особам." Марко озирнувся на ліфт, двері зачинилися. Він залишився сам, у кінці коридору світилися дві лампи. Під ними стояв дерев'яний стіл, на якому лежав журнал реєстрації. Марко підійшов ближче й побачив, що останній запис зроблено сьогоднішньою датою.

Навпроти прізвища стояла позначка: "Відвідувач прибув." У графі підпису було порожньо, Марко перегорнув кілька сторінок. Там були десятки імен. Деякі супроводжувалися датами, інші — короткими примітками. Частину записів було перекреслено, а біля кількох стояли червоні позначки.

Він упізнав одне ім'я, потім друге. А потім побачив назву, яку не міг сплутати ні з чим: «Три удари у двері». Він пам'ятав цю історію. Пам'ятав нічні удари, дивний час на годиннику й відчуття, що за дверима стоїть хтось, хто не повинен знати, що всередині є люди.

Тільки тепер перед ним була не сторінка книги, це була папка. Він відкрив її, та на першому аркуші містився офіційний опис випадку. Дата, адреса, прізвище постраждалого, короткі свідчення сусідів. Далі йшли фотографії квартири, дверей, коридору та годинника, який зупинився о 03:13.