Містичні історії
17.11
— У мене там онук, — нарешті сказав він. — Я обіцяв привезти йому подарунок. — Сьогодні його день народження. — Він підняв коробку.
Олексій відчув, як стискається серце:
"08:18:53."
Жінка в чорному пальті стояла неподалік. Вона більше не дивилася на них.
"08:18:59."
Потяг прибув, чоловік залишився на платформі. Двері відчинилися. Пасажири вийшли, інші почали заходити. Усе відбувалося звичайно, ніхто не кричав, ніхто не падав. Жодного удару, жодного сигналу тривоги. Олексій стояв, затамувавши подих.
"08:19:04."
Чоловік у синьому пальті раптом схопився за груди, коробка впала на підлогу. Він повільно опустився на коліна, а Олексій кинувся до нього.
— Ні! Ні, будь ласка!
Він підхопив чоловіка, але той уже не чув його. Його очі були відкритими, а на губах застигло здивування. За мить платформа знову наповнилася криками. Олексій сидів поруч із тілом і дивився на свої руки.
Він не відчував тепла, не відчував холоду, взагалі нічого. Жінка в чорному пальті підійшла до нього й присіла поруч.
— Тепер ти знаєш, чому не міг урятувати їх, — сказала вона. — Ти був не свідком їхньої смерті. Ти був її останньою хвилиною.
— Чому я? — Олексій підняв на неї очі.
— Бо ти все життя боявся померти, але ніколи не думав про те, що залишаєш після себе.
Вона торкнулася його плеча.
— Ти не дзвонив сестрі місяцями. Не відповідав матері, коли вона просила приїхати. Відкладав усе важливе на потім, бо вважав, що часу завжди буде достатньо.
#151 в Містика/Жахи
#1421 в Фентезі
#185 в Темне фентезі
Відредаговано: 09.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
