17.7

"06:12:31."

Він схопив телефон і набрав номер екстреної допомоги.

— Мені потрібна допомога, — сказав він, ледве вимовляючи слова. — Я не знаю, що відбувається. Я…

— Що саме сталося? — запитала операторка.

Олексій подивився на дзеркало:

"06:12:42."

— Я помру за кілька хвилин.

На тому кінці запала коротка тиша.

— Ви зараз самі?

— Так.

— Чи приймали ви якісь препарати? Чи маєте намір завдати собі шкоди?

— Ні! Послухайте мене! Я бачу цифри. Вони… — Він замовк.

На дзеркалі з'явилася темна пляма, що повільно розповзалася від краю до краю. Його відображення підняло руку й приклало долоню до скла. Олексій не рухався, а відображення усміхнулося. Так, як усміхаються люди, що нарешті побачили когось, на кого давно чекали.

"06:13:00."

Олексій кинув телефон на підлогу й вибіг із ванної. Він не знав, що робити. Не знав, як саме помре. Усі попередні випадки були різними, і жоден не підказував йому, що чекатиме на нього тепер.

Він перевірив двері, вікна, газ, електрику. Вимкнув усі прилади. Відійшов від балкона. Сховав ножі в шухляду. Навіть зняв із шиї ланцюжок, який міг зачепитися за щось. Він намагався усунути всі можливі причини смерті, які міг уявити.

"06:14:03."

Минуло майже дві хвилини. Олексій сидів на підлозі посеред кімнати, притиснувши спину до стіни. Він не хотів дивитися на годинник, але постійно перевіряв час на телефоні.

"06:14:37."

Він зателефонував сестрі.

— Настю, слухай мене уважно. Якщо я зараз скажу щось дивне, не клади слухавку.

— Льошо? Що сталося? Ти чому так дихаєш?

— Мені потрібно, щоб ти приїхала.

— Ти захворів?

— Я не знаю.

— Тоді викликай швидку.

— Я вже… — Він не договорив.