17.2

Він стояв, не розуміючи, що відбувається, а тоді почув крик. Чоловік у синьому пальті впав біля дверей вагона. Коробка вислизнула з його рук, розірвалася, і на платформу покотилися маленькі дерев'яні іграшки.

Пасажири відсахнулися, хтось закричав, щоб викликали швидку. Хтось кинувся до чоловіка, намагаючись намацати пульс. Потяг зупинився, двері залишилися відчиненими, а за кілька хвилин на платформі вже працювали медики.

Олексій стояв неподалік. Він дивився на чоловіка й розумів, що бачив його смерть ще до того, як вона настала. Але не розумів, чому жінка сказала саме про нього.

Увечері, повернувшись додому, він спробував знайти пояснення. Перечитував новини, перевіряв повідомлення про інцидент у метро, шукав бодай якусь згадку про молоду жінку в чорному пальті. Але нічого, зрештою він вирішив, що пережив нервовий зрив.

Людський мозок здатен на дивні речі, особливо коли виснажений. Він міг помилитися в часі, переплутати обличчя, побачити те, чого не було. А смерть незнайомця стала випадковістю, яку його свідомість з'єднала з галюцинацією. Це пояснення здавалося розумним.

Наступного ранку воно перестало працювати. О 7:42 Олексій зайшов до невеликої кав'ярні неподалік офісу. За стійкою працювала дівчина з коротким рудим волоссям. Вона усміхнулася й запитала, що він бажає замовити. Олексій попросив подвійний еспресо й відступив убік, чекаючи на напій.

Дівчина взяла чашку і раптом її обличчя почало старіти. Зморшки проступили на лобі, шкіра стала блідою, а губи вкрилися синюватим відтінком. Вона схопилася за край стійки, наче намагалася втримати рівновагу. Над її головою з'явилися червоні цифри.

"07:43:11."