16.6

Вона збиралася розібрати речі, спакувати одяг і нарешті вирішити, що робити з помешканням. Дорога здавалася довшою, ніж зазвичай. У вікнах автобуса відбивалося її бліде обличчя, а за склом пропливали будинки, дерева й перехожі, які поспішали у власних справах.

Квартира зустріла її тишею. На кухні все залишилося так, як було за життя матері: чашка біля мийки, рушник на ручці духовки, магніт із приморського містечка на холодильнику. Мар’яна торкнулася чашки й відчула, як знову підступають сльози.

Вона не хотіла, щоб останнім спогадом про матір стала сварка. У спальні, в нижній шухляді комода, вона знайшла стару дерев’яну скриньку. У дитинстві їй забороняли відкривати її без дозволу. Після смерті матері Мар’яна не звернула на неї уваги.

Тепер скринька була відчинена. Усередині лежали пожовклі листи, перев’язані синьою стрічкою. На конвертах стояли різні дати. Деякі були підписані ім’ям матері, інші Мар’яниним. Вона витягла верхній лист, а на конверті було написано: 

"Мар’яні, коли їй виповниться вісімнадцять."

Наступний: 

"Мар’яні, коли вона вперше закохається."

Ще один: 

"Мар’яні, коли вона захоче повернутися додому."

Мар’яна розв’язала стрічку й почала читати. Це були листи матері, які та писала для різних моментів її життя. У них не було нічого надприродного. Лише спогади, поради, зізнання, вибачення за давні помилки. Мати писала про те, як боялася стати поганою матір’ю, як не вміла говорити про ніжність, як іноді плутала турботу з контролем.